У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
УСТАЄВ Н.
Наріман Устаєв
Дипломатична академія України
ІІ курс, 4 група
(099) 070 39 93
Дипломатія Київської Русі періоду князювання Ярослава Мудрого
«…До палат ішли невпинно
Іноземні посланці,
Князь сидів на пишнім троні
З грізним берлом у руці.
І, допущені до князя,
Низько кланялись посли
І до ніг дари складали,
Що з чужини принесли.
…І в Європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі…»«Ярослав Мудрий», О. Олесь
Наприкінці свого правління Володимир I Святий зіштовхнувся з гострою проблемою управління завойованими землями. До того ж невирішеними залишилися зовнішньополітичні питання, існували внутрішні дестабілізуючі фактори. Вогнища сепаратизму, пов’язані насамперед із небажанням платити данину київським князям, окремо ще можна було загасити, але для контролю ситуації в цілому князівської дружини вже було замало. Ситуація могла закінчитися тільки війною, яка й розпочалася одразу після смерті Володимира і була спрямована на захоплення центральної влади. Після чотирьох років кривавої міжусобиці в Києві утвердився син Володимира – Ярослав.
За часів Ярослава суттєво зросла роль дипломатії, що набула стратегічного характеру, уникаючи кон’юнктурних тактичних рішень. Наскільки вдавалося Ярославу використовувати мирні засоби при розв’язанні міжнародних проблем? Треба відзначити, що тривалий час Ярослав залишався прихильником західного зовнішньополітичного курсу, прагнучи розширити свою владу на сусідні з Руссю землі, насамперед Балтійський регіон і торговельні шляхи по ріках Німан і Західний Буг, що зв’язували Русь із європейськими країнами. Існуючий тоді шлях «із варяг у греки» неабияк підсилював позиції Київської держави в європейському багатоголоссі.
Дипломатії Ярослава стосовно Візантії була властива низка особливостей. Після десятиліть дружніх відносин між двома державами, яким сприяла жвава торгівля, військове й культурне співробітництво, зненацька спалахнула війна. Її причини й досі залишаються до кінця не з’ясованими, що не заважає нам зробити кілька припущень.
Півтора десятиліття, після смерті Костянтина VIII, що поклала кінець чоловічої лінії Македонської династії, у Візантії раз за разом відбувалися перевороти, змінювалися правителі. Політична нестабільність в Імперії могла наштовхнути Ярослава до думки, що він є непрямим родичем правлячої династії. Крім цього, новий імператор – Костянтин ІХ Мономах – змінив свою політику стосовно Русі, бо бачив у ній прихильника колишніх правителів.
Ще одним фактом, що заслуговує на увагу, є надзвичайно небезпечне для імператорської влади повстання Георгія Маніака. Кажуть, що той був русичем і в його війську було чимало русів. Можливо, з цим пов’язано вбивство вельможної руської людини на константинопольському ринку та пограбування візантійцями руського монастиря на Афоні, вислання руських купців і воїнів із Константинополя. Було б логічним, якби Ярослав не залишив факт убивства знатного купця, захищеного законом, поза увагою, тому що це порушувало положення діючого русько-візантійського договору. Однак детальний аналіз політики й дипломатії Ярослава, як у новгородський період, так і при князюванні в Києві, не дає достатніх підстав для подібних висновків. Можливо, це було лише приводом для того, щоб звести на візантійський престол претендента, чия політика була б співзвучна з устремлінням Ярослава? Або навпаки, Ярослав направив військо з метою допомогти імператорові в його боротьбі з повстанцями, а потім, не одержавши обіцяної винагороди, дав наказ синові взяти в облогу Константинополь? Так чи інакше, останній похід на Царьград закінчився для русичів поразкою.
Що ж зробив Ярослав? Замість того, щоб думати про помсту, він повністю поринає в європейські справи: здійснює похід у Мазовію, бере участь у боротьбі за норвезький престол, іде походом на Литву. А вже в 1046 році, після тривалих переговорів, був укладений військово-політичний союз Візантії та Київської Русі, в якому русичі названі «північними союзниками» імперії. Чи не єдиним, проте безпрецедентним зовнішньополітичним рішенням Ярослава можна вважати обрання в метрополити відомого історика, філософа й оратора русина Іларіона. Навряд чи це свідчило про прагнення князя повністю позбавитися церковної залежності від Візантії. Скоріше ця акція була спрямована на отримання конкретних політичних та економічних дивідендів від Імперії. Хоча не можна відкидати й бажання обмежити канонічний і адміністративно-управлінський вплив Візантійської церкви на Київську Русь. З часом Ярослав приніс свого соратника Іларіона в жертву інтересам русько-візантійського союзу.
Дипломатичні кроки Візантії можна пояснити: імперію спустошували печеніги й турки-сельджуки, і союз із Київською Руссю був необхідний. У Константинополі добре пам’ятали, що корпус русичів тривалий час захищав кордони імперії від набігів кочових племен. Ярослав, скориставшись цим, висунув як умову мирного договору династичний союз: донька імператора Костянтина ІХ Мономаха повинна вийти заміж за сина Ярослава – Всеволода. Згодом у цьому шлюбі народився видатний вітчизняний державний і дипломатичний діяч, полководець Володимир Мономах. Так завдяки високому дипломатичному мистецтву Ярослав зміг обернути важку зовнішньополітичну поразку у вражаючий успіх: поріднення з візантійським імператором, безсумнівно, піднесло Ярослава в очах усього християнського світу.
Дивна річ, але саме після поразки у війні з Візантією авторитет руського князя в Європі зростає. Цей період відкривав низку знаменитих шлюбних союзів, що зблизили Київ із правлячими династіями Європи. За шлюбом доньки київського князя Єлизавети з норвезьким конунгом Гаральдом побралися Ізяслав Ярославович із Гертрудою-Олисаве, сестрою польського князя Казимира; Анастасія Ярославівна – з майбутнім угорським королем Андрієм; Святослав Ярославович – із Одою, донькою штаденського графа Леопольда. Нарешті, найвідоміший династичний союз Київської Русі того часу, який позитивно вплинув на авторитет Ярослава – шлюб його доньки Анни та французького короля Генріха I. Примітно, що ініціаторами надійних зовнішньополітичних союзів, так важко досяжних у ті часи, виступали європейські монархи.
«Тесть і свекор Європи», укладаючи династичні союзи, не просто проводив нетрадиційну для його попередників дипломатію, але й отримував від цього максимальну вигоду. Київська Русь відчувала себе частиною європейського політичного простору і, що має велике значення, сприймалася як така у самій Європі. Так, головною метою шлюбу Ярослава з принцесою Інгигерд було забезпечення Ладозьких і Новгородських земель від набігів варягів, серед яких переважали саме шведи. Пам’ятаємо, що колись варяги допомогли Ярославу у боротьбі за київський престол. Союз із польским князем приніс Київській Русі визнання нового русько-польського кордону – Червенська земля, Белз і Берестя залишалися за Руссю, врахування особливих інтересів Русі в Мазовії і, нарешті, повернення полонених, захоплених обома сторонами під час минулих воєн. З ім’ям Анастасії пов’язують заснування православних монастирів в Угорщині, де знаходили притулок ченці, вигнані з чеських монастирів за вірність православ’ю. Звичайно, були часи, коли Ярослав вдавався й до воєнних заходів, проте з жодною європейською країною Київська Русь тих часів не мала тривалого протистояння.
Був ще один надзвичайно цікавий аспект: Ярослав надавав притулок іноземцям – спадкоємцям верховної влади, які були політичними супротивниками правлячих європейських монархій.
Незважаючи на те, що Київська держава знаходилась в геополітичному сенсі на розламі християнської й ісламської цивілізацій, південно-східний вектор дипломатії Ярослава був скоріше пасивним через створення певного безпечного простору після перемоги над печенігами. Опікувався цим напрямком молодший брат Ярослава – Мстислав. Після його загибелі Ярослав спромігся створити менш суперечливу структуру управління зовнішньою політикою, зосередивши її у своїх руках, та поклав кінець своєрідному дипломатичному дуумвірату.
Досліджуючи дипломатію Ярослава Мудрого, можна зробити висновок, що вона відзначалася своєю послідовністю, врахуванням внутрішньополітичних умов при реалізації зовнішньополітичних завдань, адекватністю вимогам часу, завдяки чому призвела до найвищого рівня розвитку Київської Русі. Усі діяння Великого князя були спрямовані на створення спільного Балтійсько-Чорноморського простору з метою забезпечення геополітичних інтересів держави та розширення сфер впливу, покращення її іміджу на міжнародній арені, внутрішньополітичне та економічне процвітання, активну участь у європейських справах, отримання автономії православної церкви Київської Русі від Візантії, піднесення авторитету її володаря.
Внутрішній світ державного діяча, якщо тільки він не залишив після себе мемуарів, – таємниця за сімома печатками, і найчастіше ми задовольняємося описом зовнішніх проявів людського життя. Життя й правління Ярослава Мудрого, який доклав зусиль до централізації та зміцнення держави, завершив найскладніший соціальний процес – розбудову Київського каганату, якоюсь мірою залишається для нас «terra incognita».