У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
Міжнародний освітній Фонд імені Ярослава Мудрого в рамках програми «Україна крізь тисячоліття» проводить виставки, конкурси, заходи, спрямовані на відродження національної культури. Відродження національне неможливе без виховання пошани до свого родоводу, своєї історії, своєї культури.
Головна мета цієї програми – пропаганда кращих мистецьких традицій України, нашої багатонаціональної спадщини та її яскравих представників, прилучення дітей до духовної скарбниці народу – одної з найважливіших складових виховання громадян України. Тому в рамках програми в різних регіонах України діють, створені і підтримувані Фондом мистецькі школи, малі академії народних мистецтв, гуртки народної творчості, фольклорні та етнографічні експедиції.
Для виявлення талановитої молоді щорічно проводяться Всеукраїнські конференції, виставки дитячої творчості. Найбільш яскравими та змістовними були:
- виставку робіт Фастівської школи народної майстерності в Українському домі;
- виставка гуртка «Народні ремесла» Луцької школи № 11 – Центру естетичного виховання ( Український дім);
- виставка художньої кераміки «Святині древнього Києва» народної художниці Людмили Мєшкової та циклу картин «Хрещення Русі» художника Владислава Ісакова;
- «Журавлині ключі Покрови»: виставку дитячих робіт ДШМ №4 м.Києва, роботи студії «Джерела» – «Трипільська культура» в Українському домі;
- виставка учениці СШ №200 м. Києва «Дивосвіт Ярослави Шекери» (Державний музей Т.Шевченка);
- виставка художника Бориса Михайлова в Національній академії внутрішніх справ України;
- конкурс дитячих робіт «Журавлині ключі Покрови» в СШ №200, у якому приймали участь роботи 130 дитячих гуртків з різних міст та областей України, було виставлено понад тисячу робіт;
- спільно з Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відкрито галерею «Ява», у якій було розгорнуто виставку «Чудотворець» що складалася з 60 робіт відомих київських митців, згодом у галереї було відкрито виставку «Сплетені коріння» де представлено роботи провідних українських художників;
- виставка дитячих робіт у виставочному залі Національній академії внутрішніх справ України та інші.
В рамках цієї програми проведено яхтовий похід від України (м. Миколаїв) до Франції (м. Марсель), присвячений 10 річниці незалежності України.
Мета походу:
1. Пропаганда України як незалежної держави з давніми дипломатичними та династійними зв’язками, які йдуть від часів Ярослава Мудрого. Кінцева точка походу – Франція, де дочка князя Ярослава Мудрого була королевою Франції.
2. Відродження меценатства.
В портах Болгарії, Туреччини, Греції, Італії, Франції були проведені зустрічі з українськими громадами та представниками посольств України, презентувалась книга Михайла Слабошпицького “Українські меценати”, а також рекламувались українські народні промисли.
Дивосвіт Ярослави Шекери
Ярослава Шекера – студентка Національного університету імені Тараса Шевченка. Захопившись з раннього дитинства аплікацією, флоромозаїкою, писанкарством та витинанкою, вона до п’ятнадцятирічного віку не лише зберегла свій дитячий світ, а й пішла далі – створила низку розписів, витинанок, мальованок, в яких все виразніше постає гармонійне ціле, синтез почувального й образного, композиційна довершеність. Найбільшими вчителями вважає витвори визнаних і незнаних митців та майстрів народної творчості. Урочистою і щемливою піснею водночас юна художниця явила світові сув’язь витонченого мережива витинанки з сонячно-вогнистим розписом. Назви частини робіт є строфами з її поетичних творів, які до змісту, форми і кольору долучають слово, від чого образ наснажується чи виникає кілька.
Поривання молодої душі до народних джерел, природжена чуттєвість краси і гармонії, сміливість вигадки, інші ознаки великого стилю народного мистецтва вкупі з художнім доробком вказують про самобутню творчу особистість у майбутньому.
Роботи Ярослави Шекери експонувались у 1992-1998 роках на виставках у школах, палацах, музеях, Галереї мистецтв університету «Києво-Могилянська академія», а також на персональних виставках в музеях Павла Тичини, Тараса Шевченка, Державному музеї літератури України, в центральному Будинку художника, тощо. Розлогі обшири творчої уяви юної майстрині: обрядові і святкові дійства («Купальські грища», «Сватання», «Зелена неділя», «Калита», «Великдень», «Коляда»,…), церкви і собори («Дзвони Софії», «Успеніє на Печерах», «Трійця на брамі»,…), дерева й квіти («Не плач, вербо. Плач…», «Міцне коріння», «На забагряненій землі…», «Козацький дуб», «Радість», «Казка», …), звірі й птахи («Мед», «Крила», «В калиновім гаю», «Останній віраж Фенікса»,…), символи й знаки («Ївжині обереги», «Правічне», «Вир», «Коло», «Відродження», …), казки і легенди («Спомин», «Велесове майно», «Деревлянське», …), плетиво орнаментів («Україно, Україно», «Полон», «Кобзареві думи», «Вінок дідові», …) та ін.
Зі створеного Ярославою, артистичного й довершеного, стилістично наповненого всеосяжним сприйняттям українського довкілля, струменить палка любов до прекрасного, до рідної землі – України.
Виставки на яких експонувались роботи Ярослава Шекери
1992 – Виставка «Витинанка сьогодні» в університеті Києво-Могилянська Академія.Київ.
1993 – Персональна виставка «Ярославині витинанки» в музеї Павла Тичини. Київ.
1994 – Персональна виставка в Державному музеї літератури України. Київ.
1995 – Персональна виставка в національному Будинку художника. Київ.
1997 – персональна виставка в музеї Тараса Шевченка. Київ.
1998 – Персональна виставка в музеї Івана Гончара. Київ.
УКРАЇНСЬКИЙ ДИВОСВІТ ЯРОСЛАВИ ШЕКЕРИ
У цій миловидній дівчинці з темними густими косами стільки зачаїної й, либонь, нею ще неусвідомленої енергії, що здається – так було замислено самим Богом, аби усе наше українське знайшло оселю в її душі “Цивілізований світ “здивований – звідки в Україні феноменальність дитячої творчості – тоді як у тому світі вже й забули, що діти завжди талановиті. Цей феномен, притаманний українським дітям, на жаль, ніким ще не вивчений, а тому так важить творчий злет і досвід Я.Шекери. Досвід на перший погляд неймовірний. Адже ми переконані: обдарування передається лишень у спадок, генетично. А якщо цього не відбувається? Звідки тоді береться талант? Батьки дівчини математики. Кому ж мусить завдячувати Ярослава? Долі, Богові? Так. Але передовсім – Україні. Вона обминула “щасливу” можливість навчатися малярству взагалі. Як ї її батьки, переконана, що “від тих студій все пропаде”. Ярослава з натури не малює. Образ виношує в собі й опісля лінійного шкіцу композиції одразу виконує в “заданому форматі”. Яким же чином вібувається оте “від загального до часткового, від часткового до загального”? Саме в ньому, минаючи стадію “вивчення натури”, активно спрацьовує генетичний код Ярослави. Іншими словами – практичний досвід з народної творчості, в якому майстрині мовби висновували вервечку, протяглість якої сягає в давнину. Композиція Ярослави – це орнаментальне заповнення площини зображення. У неї, а втім, як і в її попередників, відомих у світі Г.Собачко-Шостак, П.Хоми, Є.Миронової, орнаментика набуває тієї самодостатності, коли її “подача” визначає самостійний вид народної творчості – своєрідну “станковість” декоративної візії. Вона вимагає чуття “стилю”, великої майстерності, естетичного смаку. Я.Шекера володіє усім тим у будь-якому відтворенні – від витинанки до складних кольорових рішень. Але орнаментика Ярослави настільки модерна, що дивом дивуєшся, як сміливо і впевнено вона видозмінює традиційне уявлення про знаковість узора, “дерева життя”, семантику хреста, розпису яйця тощо. Адже відомо, що трансформувати усталеність того чи іншого візерунку вдавалося мисткиням минулого лише за певних умов і то не завжди. По суті, в Ярослави відбувся справжній “прорив” до нового світовідчуття – та найістотніше полягає в тому, що при цьому традиція не втрачається! Саме цей приклад потверджує іманентність національної форми: сталість її абсолютів й водночас видозміну в певнім середовищі. Відтак постає запитання: завдяки чому вдається Ярославі триматися “золотої середини”? “Мені здається, що я розв’язую алгебраїчне завдання, це змушує мене забути про дійсність”. Ці слова Василя Кричевського, великого знавця нашого орнаменту, над яким він працював в “найтяжчі хвилини свого життя”, потверджують ту істину, що орнаментика – це “космічні й просторові дотичні до всесвіту”. Ярослава Шекера, з її мікрокосмосом, в хвилини творчості справді забуває про дійсність: це найвищий медитативний ступінь натхнення.
Діапазон творчості Ярослави проявляється несподівано і в різних, а радше паралельних напрямках. Так, в її останніх декоративних роботах “вибухає” ейфорія фарб. Якщо раніше вона віддавала перевагу ажурності, плямі, лінії, деталі, то, наприклад, у “Зграйці” прагне втілити весь мікрокосм, що пульсує чимось спорідненим світом Ганни Собачко-Шостак. А вже розгледівши в квітках горобчика, різних пташок, подивовує пантеєстичне відчуття Ярославою українського довкілля. “Велесове майно” – яскраве тому потвердження. Цей химерний звір нагадує нам творчість Марії Приймаченко. А взагалі, так званий “звіриний стиль” наскрізно пронизує творчість Я.Шекери. Орнаментика буквально заселена казковими звірами й птахами. І це прикметно – в підсвідомості Ярослави відбувається складний й водночас знаменний для неї процес закорінення в українську реальність. Отже, Я.Шекера прагне (поки що інтуїтивно) своєю наближеністю до загальноукраїнського процесу ніби убезпечити себе від стилізаторства та свавілля формотворчості – рецидива нашого часу.
Григорій Міщенко,
критик-мистецтвознавець
ВИСТАВКА РОБІТ ГУРТКА “НАРОДНІ РЕМЕСЛА” ЛУЦЬКОЇ СШ № 11
