У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
РУММО О.
Дипломатична Академія України
Руммо Олександр
ІІ курс, ІV група
тел. 0(63)8802375
Дипломатія Київської Русі періоду князювання Ярослава Мудрого
Ярославу Мудрому, людині монументального поступу, широкого світогляду і незрівнянних природних здібностей, за життя неодноразово щастило у вирішальний момент, що воістину є безсумнівним підтвердженням високого поклику князя в славетній історії Київської Русі.
За доби князювання сина Володимира Великого Русь стала «ведомою і слышимою» в усіх чотирьох кінцях світу: в Західній Європі, в Скандинавії, у Візантії, на Кавказі й у Великому степу. Саме за його правління Русь фактично перетворилася на державу з визначеним зовнішньополітичним курсом, державою, з якою рахувалися монархи Європи та якій йшла на поступки Ромейська імперія. Поступово відбувалася переорієнтація дипломатичних акцентів з традиційного сходу та його кочівницьких осередків, як основного джерела небезпеки, на європейські монархії шляхом налагодження династичних зв’язків. Зовнішню політику Ярослава, на відміну від його попередників, вже сміливо можна було називати багаторівневою і розбити на декілька напрямів, основними з яких стали західноєвропейський, візантійський і скандинавський.
Князювання найкмітливішого та вдалішого з Володимировичів, якщо не піддавати сумніву питання легітимності приходу до влади, немов би засвідчило про нове обличчя дивоглядної та загадкової для багатьох Русі. Вмілими кроками Ярослав один за одним подолав своїх вкрай надокучливих ворогів: Святополка з його тестем Болеславом Хоробрим, ятвагів, половців, напоумив Мазовію та чудь, і заслугував славу захисника християнства і поборника цінностей – неодмінних ознак до вступу в тогочасну строкату європейську родину. Чимало історичних доробків було присвячено всебічному виміру руської дипломатії, однак в своєму есе я хочу розглянути аспект міждержавних відносин Русі з варязькими країнами, як особливий напрям дипломатії, обгорнутий у своєрідну обкладинку загадковості і навпрочуд ефективної співпраці. До правління Ярослава відносини зі скандинавами носили скоріше спорадичний і хаотичний характер.
Споконвічно скандинавські народи сприймали неосяжні східні слов’янські землі виключно як нерозривну ланку в ланцюжку шляху «з варяг у греки» крізь призму світогляду північних купців і дружин вікінгів, що наймалися руськими князями для блискавичних набігів у гості до найближчих сусідів, або для з’ясування стосунків між собою. Беззаперечно, в близькості відносин Ярослава зі скандинавськими народами чималу роль свого часу зіграло його князювання у Новгороді, важливому місті та найбільш наближеному географічно до варягів, ніж до Києва. Проте, розвиткові дипломатії між ними також значною мірою сприяли неврахування Візантією Русі як потужної християнської держави-союзника та відверте зневажання політичною вагою «росі» у складному регіоні. Особлива специфіка дипломатичних зносин Київської Русі та скандинавських країн була викликана й небажанням візантійців прямого спілкування з варягами. Константинополь хотів убезпечити себе від «несанкціонованих» набігів дружин з півночі та перекласти всю відповідальність на Київ, який таким чином перетворювався на тимчасове пристанище численних потоків варягів. Ярослав чудово усвідомлював, що його, як і його батька – Володимира Святого – як і раніше вважають «північним варваром», і саме тому встановив довірні стосунки як з «донь» (данцями, але лише на початку) і «свеями» (шведами), так і з «урманами» (норвежцями).
Безумовними свідченнями надзвичайно активної скандинавсько–руської політики часів Ярослава стають класичні, втім не застарілі, дипломатичні акції: надання військової допомоги; політичного притулку норвезькому конунгу-вигнанцю Олаву Харальдссону та його сину Магнусу; зовнішньополітичні альянси з данським, а згодом і англійським королем Кнутом та норвезьким королем; союз навіки з шведськими королями, особливо з Олавом Шетконунгом, на дочці котрого, Інгігерді, Ярослав, тоді ще князь новгородський, і одружився у 1019 році. Таким чином дипломатія Ярослава Володимировича, як на заході, так і на півночі носить відвертий, властивий для тих часів, персоніфікований характер; «Яріцлейв конунг» ніби уособлював в собі всю Русь і фактично багато в чому виявився правий. Сформувавши навколо своєї персони та наближених ореол гостинності, готовності до допомоги, незазіхання на вищу владу в північних країну, він переклав його і на образ Київської Русі, що відразу позитивно позначилося на її міжнародному становищі та економічному стані. Слід також враховувати високий рівень згадувань його імені в прив’язці до головних героїв у скандинавській літературі – «Гнилій шкірі», ісландському «Пасьмі про Еймунда», «Легендарній сазі» – що прямо чи опосередковано сприяв більшій поінформованості варягів про Русь, а внаслідок цього і появі дієвої та ініціативної урізноманітненої дипломатії – постійного обміну посольствами, збільшення кількості варязьких купців та сприятливих умов для торгівлі з ними, значних переміщень воїнів з півночі теренами земель Русі, які широко залучалися до лав дружини Ярослава.
Важливо зазначити, що саме з суб’єктивних причин, тобто надсилання до королівського двору Швеції двох посольств від Ярослава, першого – з метою дізнатися про відношення конунга Олава щодо дипломатичного шлюбу, а другого – для підтвердження конунгом своєї обіцянки видати доньку заміж, усталеною формою для дипломатичних відносин становиться обмін посольствами. Де-факто шлюб переслідував мету отримання військової сили з боку шведського короля, оскільки в самому балтійському регіоні відбувалося впорядкування політичного життя, а з тим і число «вільних» варягів зменшилося до мінімуму.
З того часу поступового вимальовуються розмежовані взаємовідносини Русі з кожною зі скандинавських країн, а не взяті в сукупності з Півночем, як це власне відбувалося за його попередників. За пріоритетність скандинавського напряму та перенесення центру тяжіння зовнішньої політики на країни Європи яскраво висловлюється матрімоніальна політика: так, сам Ярослав одружився на Ігігерді, ще двоє його дітей – Ілія (від першого шлюбу) і Єлизавета побралися з дітьми данського і норвезького монархів відповідно. З пасивної – рекрутування військових контингентів – на активну перетворюється дипломатична діяльність Ярослава Мудрого, яка безпосередньо виявляється в прямому втручанні його в боротьбу за владу в регіоні, особливо в Норвегії, в якій аж до 1066 року володарюють його протеже – спочатку Магнус І Благородний, потім Гаральд ІІІ Суворий, а в Швеції до 1050 року – зведений брат Інгігерди Анунд Якоб. На моє переконання в епоху Ярослава відбувається радикальна зміна методів здійснення зовнішньої політики Русі та прийняття на озброєння нових форм дипломатії. Політичні заходи Київської Русі навіть у питанні приведення до влади в Норвегії Магнуса, який довгий час перебував при київському дворі, набувають форм таємної «візантійської» дипломатії, яка включала в себе підкуп, умовляння і шантаж нобілітету і найвпливовіших осіб королівства тощо.
Дипломатія Русі перетворюється на всеохоплюючу, яка шляхом контролю внутрішньополітичної ситуації в скандинавських країнах, значно відсунула кордони держави далеко на північ, подалі від Новгороду і Ладоги. Чіткі, мов стежки, риси міжнародної діяльності Ярослава Мудрого переслідували далекоглядну перспективу, спрямовану на вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем руської держави. Мальовничим прикладом провадження такої дієвої дипломатії виступив похід 1043 року на Константинополь, в якому у війську Володимира Ярославича варягі кількісно переважали русичів.
Дипломат від Бога, Ярослав Мудрий, першим з давньоруських правителів здійснив неможливе. Здебільшого потужним поштовхом для багатовекторної дипломатії Київської Русі стала боротьба між Святополком і Ярославом з самого початку його владарювання. Відірваний від півдня (Візантії) та від заходу (Польщі) Ярослав вчасно звернув увагу на Скандинавію, як на невичерпне джерело ресурсів. З намагань забезпечити собі політичну вагу, Ярослав починав філігранно вишивати дипломатичні разки, оформлюючі шлюби своїх дітей чи то з данським і англійським, чи то шведським королями.
Саме з тих часів спостерігаємо, як маятник зовнішньої політики зміщується з домінуючого «грецького» напрямку до Заходу і Півночі Європи, підтвердивши неабиякі можливості молодої Руської держави на дипломатичній ниві. Відтепер дипломатичні зносини з європейськими країнами, а зі скандинавськими в особливості, набули статус міждержавних, а не міжособистісних. Ці зносини вже не хизувалися забаганками окремо взятих князів; часи безлічі неконтрольованих загонів вікінгів безповоротно канули в Лету – віднині Ярослав Мудрий вибудовував стосунки з північними народами, виходячи з внутрішньополітичних інтересів Русі. Будь-яке доленосне рішення, чи то наймання військової сили, чи то з торгових врегулювань, потребувало підписання договору та особистого нагляду правителя. Дивовижна обізнаність про всії події на північ від Русі, вміле користування зв’язками між самими скандинавськими країнами, створення та підтримання певного торгово-політичного балансу в балтійському регіоні неодноразово довели про зосередженість та ґрунтовність дипломатичної роботи великого князя на благо вітчизни.
Авангардом дипломатії Ярослава Мудрого виступали систематичність та узгодженість дій, а в її ар’єргарді «крокували» міцні зкріплені династичними шлюбами зв’язки, котрі навіть після того, як великий князь відійшов у вічність, не були розірвані, а навпаки, успадковані його синами і подальшими поколіннями. Впорядкована руками Ярослава Мудрого зовнішня політика з врахуванням усіх особливостей кожної країни та її соціально-культурного стану перетворила Київську Русь на державу, яка нарешті спочивала на лаврах переможця і переживала короткі найблискучіші сторінки своєї історії в мирі та злагоді з краю до краю, з усіма сусідами.
Перегортаючи сторінки рукописів узріли ми,
як на всіх парусах і під всіма вітрилами
увірвалась Русь в бурхливе море строкатих держав,
як великий князь Ярослав сам того і бажав.
Вийшла врешті решт з грецького лона
і зайняла місце гідне в Європі вона
і пішли чутки про країну неймовірную,
країну вкрай дивовижну й мирную.