У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
ЗАПОВІТ ЯРОСЛАВА
Відходячи у вічність, Ярослав Мудрий напучував своїх дітей: «… сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибните, землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно».
Видатний державець і досвідчений політик Ярослав Мудрий розумів пагубність між князівських уособиць для країни. Аби уникнути їх, він заздалегідь розподілив уділи між синами: найстаршому Ізяславу дістався у спадок Київ, Святославу – Чернігів, Всеволоду – Переяслав, Ігорю – Володимир, а Вячеславу – Смоленськ.
На перших порах по смерті Ярослава брати жили у мирі і злагоді. Та недовго їм судилося слідувати завітам батька. В 1068 році, після поразки старших Ярославичів у бойовищі з половцями у Києві стався заколот. Ізяслав змушений був рятуватися втечею до Польщі, а на великокнязівському столі утвердився Всеслав Полоцький. Через сім місяців Ізяслав при допомозі свого тестя – польського князя Болеслава повернув Київ. Та розлад, що стався серед братів, уже не вщухав. Під 1073 роком літописець сповіщає про те, що між братами знову «настала звада». Об’єднавшись у злому помислі, Святослав і Всеволод вигнали старшого Брата з Києва. На великокнязівському престолі сів Святослав,який був головним призвідцем вигнання Ізяслава.
Через три роки потому помер Святослав від невдалої операції (розрізування гулі на шиї), до Києва увійшов Всеволод. Однак, коли у наступному, 10177 році, дізнавшись про те що батьківщину повертається Ізяслав, він уклав з ним мирну угоду, поступившись золотокутим київським престолом. Та доля не була прихильною до Ізяслава. Він був підступно вбитий 1078 року. Загадковою була смерть і його старшого сина Ярополка, що відкривало дорогу до великокнязівського столу Всеволоду, який і сидів на ньому аж до своєї смерті у 1093році.
Ця подія спричинила новий поштовх між князівських уособиць у Київській Русі. Володимир Всеволодович (Мономах), не бажаючи кровопролиття, поступився батьковим престолом на користь Святослава Ізяславовича. В 1094 році на Русь прийшов із далекої Тьмутаракані Олег Святославич і, погрожуючи силою змусив Володимира Мономаха відмовитися від Чернігова.
Країна знесилювалась від половецьких набігів. Князі зрозуміли, що лише об’єднавшись можна здолати ворога. Великий київський князь Святополк і Володимир Мономах, тоді переяславський князь,розпочинають підготовку до все руського князівського зібрання – «снему», тобто з’їзду князів. Найбільшим противником став Олег. Дійшло до військового походу братів проти нього. Не випадково ж автор «Слова про Ігорів похід» називає Олега «Горислаславичем».
Спільним зусиллям князі змусили Олега врешті-решт змирити гординю і прибути на з’їзд князів, який відбувся 1097року у місті Любечі. Прибули Святополк (Ізяславич),і Володимир (Всеволодович), і Давид Ігоревич, і Василько Ярославич, і Давид Святославич , і брат його Олег і зібралися в Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: «Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю». З’єднаймося в одне серце!
На Любецькому з’їзді князі встановили новий правопорядок успадкування й володіння земельними наділами: «Кожен хай держить отчину свою». Рішення було скріплено хрестоцілуванням. Утакий спосіб князі визнавали колективним гарантом встановленого ними правопорядку: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест».
Узаконивши порядок успадкування князівських, який був задекларований заповітом Ярослава Мудрого, його онуки доповнили принцип старійшинства вотчинним правом, що відповідало назрілим потребам життя. Рішенням Любецького з’їзду сприяли стабілізації внутрішнього становища Руси-України і привнесли, хай і крихку, злагоду у між князівські відносини. Князі виявили розуміння єдності свого роду і всієї Руської землі, а отже й спільно боронити її.
Тези, що були проголошені давньоруськими князями наприкінці ХІ століття у Любечі не втратили собі актуальності й нині. Прислухаймося до мудрих, таких суголосних нашому сьогоденні заповідей пращурів і, «з’єднавшись в одне серце», докладемо зусиль, аби Україна на порозі нового тисячоліття внутрішньо згуртованою , здатною до самоствердження європейською державою.
Літописна похвала Ярославу Мудрому
«І любив Ярослав церковні устави… і до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, перекладали вони з гречизни на слов’янську мову… списали багато книг…
Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас… бо се є ріки, що наповнюють Всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина».
(Літопис Руський. Переклад з давньоруської
Л.Є. Махновця. – К., 1989)
Газета «Київська правда» 08.07.99р.