У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
НЕЧЕПА М.
Нечепа Марія
слухачка ІІ курсу
Дипломатичної академії України
при МЗС України (гр.2)
Есе на тему:
«Дипломатія Київської Русі періоду князювання Ярослава Мудрого»
«Поучившись старому,
зануримо душі наші в нього, бо то є наше,
як оце Бог навертає на Коло нас.»
Велесова Книга
Не легко знайти дві історичні епохи, що з погляду методів ведення дипломатії мали б більше розбіжностей, як Київська Русь та незалежна Україна. Але уроки, здобуті в період князювання Ярослава Мудрого та збережені в історичної пам’яті українського народу, дають все більше відповідей на виклики сьогодення.
«Тісно й нерозривно сполучені між собою всі періоди історії Русі, як одні й ті ж змагання народні, одна й та ж головна ідея переходить через увесь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах.» [1, с.149]. Такими словами звертався до своїх студентів Михайло Грушевський під час виголошення вступної лекції з давньої історії Русі. І головною тією ідеєю є пронесене крізь тисячоліття та передане нам прагнення мільйонів українців самим творити власне політичне життя.
Вся історія України-Русі пронизана складною боротьбою українського народу за свою незалежність, в ході якої формувалась національна ідея. Вивчення витоків української дипломатії розкриває закономірності сучасного розвитку зовнішньої політики України, адже виклики, що постають перед українським нацією в третьому тисячолітті, дуже нагадують ті, що виникали ще за князювання Ярослава Мудрого. Протистояння впливу, що знову поширюється на Україну зі Сходу, обумовлює актуальність гуртування з європейськими народами, тісні взаємозв’язки з якими беруть свій початок в ще в ранньому Середньовіччі.
Прагнення до активної участі в європейському житті завжди випливало з геополітичного положення нашої країни між Сходом та Заходом та вимагало від східних слов’ян постійної консолідації. Її логічним завершенням стало утворення в 882 році Київської Русі – великої східноєвропейської держави, що об’єднала на величезній території десятки народів. «І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городом руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися Руссю.» [4, с.13]
Був серед усіх князів такий, що досі втілює в собі образ батька нації, символ Української держави. Жоден з руських правителів не здобув такої слави освіченої та «богомудрої» людини, як Ярослав, син Володимира Великого, п’яте коліно від Рюрика. Славетна династія Рюриковичів дала світові цілу плеяду видатних державних діячів, серед яких Володимир Мономах і Юрій Долгорукий.
В період князювання Ярослава Мудрого Київська Русь увійшла до числа провідних держав середньовічного світу. Маючи вихід на чотири моря (Чорне, Азовське, Балтійське і Біле) вона контролювала найважливіші торгові та військові шляхи: Великий шовковий шлях (що простягався від Китаю до Чорного моря та Дунаю), Волзько-Каспійський шлях (між Північною Європою та Арабським халіфатом по Волзі та Каспію), відомий шлях «із варяг у греки» (поєднував Візантійську імперію з країнами Скандинавії, з землями Прибалтики). Важливими шляхами були також Соляний шлях, що пов’язував Подніпров’я з Галицькою землею та Європою, та Залозний шлях, який з’єднував Кавказ із Подніпров’ям [3, с.70].
Мудрий князь вміло поєднував внутрішню та зовнішню політики, кожна з яких була продовженням іншої. Дбаючи про консолідацію, розбудову та захист своїх земель, Ярослав Мудрий проводив зовнішню політику на випередження, яка була необхідною протидією геополітичним зазіханням досить активних сусідів. Не завжди зовнішні зв’язки були мирними, часом відбувалися військові сутички, але з жодною європейською державою Русь часів князя Ярослава не мала тривалого протистояння. Перевага надавалася не силі зброї, а силі дипломатії. Для цього використовувались всі можливості, серед яких чільне місце посідали й міждинастичні шлюби [5, с.192].
Відомо, що в ті часи матримоніальні зв’язки мали на меті насамперед політичні цілі, вони скріплювали мирні договори і певною мірою гарантували міцність союзних відносин. Ярослава Мудрого не дарма називали «сватом Європи». Своїх трьох дочок він видав відповідно за норвезького, французького та угорського королів. Син Ізяслав одружився з сестрою польського короля Казимира, а Святослав Ярославович був одружений з дочкою впливового графа Нижньої Саксонії Липольда Шталенського, гегемона Північної Німеччини. Одна сестра Ярослава Мудрого вийшла заміж за польського короля, інша – за візантійського царевича. Загалом, в літописах ХІ ст. зафіксовано 38 шлюбів представників династії Рюриковичів.
Аналізуючи зовнішньополітичні впливи, стає очевидним, що всі вони певною мірою були пов’язані з Візантією, могутньою високорозвинутою середньовічною імперією. Після прийняття християнства в 988 році Русь стала однією з митрополій Константинопольського патріархату та потрапила в сильну церковно-ієрархічну залежність від Візантії. Це найбільше непокоїло князя Ярослава. З метою позбавлення від зростаючої залежності він призначив в 1051 році київським митрополитом руса Іларіона, тим самим наважившись на порушення багатолітньої традиції призначення митрополитами греків із Константинополя.
Загострення відносин з могутньою Візантією, яка прагнула не лише до церковно-культурної, але і політичної гегемонії в усьому християнському світі, змусило Ярослава більше уваги приділяти стосункам з державами Центральної та Західної Європи. Традиційно близькими були відносини зі скандинавськими країнами. Обмін посольствами тут виглядав як відвідини своїх близьких родичів. Міцним зв’язкам зі Швецією сприяв шлюб Ярослава з дочкою шведського короля Олафа ІІІ Інгігердою. Природно розвивалися добросусідські відносини з Норвегією (шлюб короля Гарольда з Єлизаветою Ярославною). Суперечності виникали лише в русько-датських відносинах. Особливою динамікою відзначалися відносини Русі з Польщею. Союзні стосунки з королем Каземіром були скріплені двома династичними шлюбами. Тісні русько-угорські політичні зв’язки мали проявом шлюб Анастасії Ярославни з угорським королем Ендрю І. В середині ХІ ст. дружні відносини були встановлені з французькою династією Капетингів завдяки одруженню короля Генріха І з третьою дочкою Ярослава Анною.
Як бачимо, зовнішньополітичні вектори Київської Русі в період правління Ярослава Мудрого повною мірою були спрямовані на Захід. Східна ж політика не відзначалася особливою активністю. Важливими дипломатичними здобутками стало перенесення кордону Русі до річки Рось та перемога над печенігами, які після поразки 1036 року більше не нападали на руські землі. Натомість, на місці перемоги постав величний собор Святої Софії, що й досі втілює в собі вічний культ Мудрості та Божественного начала.
Ярослав Мудрий добре розумів, що запорукою успішного розвитку Русі та її високого престижу на міжнародній арені є розвиток культури. «Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє [4, с.89].» Його зусиллями звичаєві правові норми язичницьких часів перетворилися на перший писаний збірник законів «Руська правда». Таким чином, Київська Русь першою відмовилась від кровної помсти і смертної кари, запровадивши державне судівництво і публічну кару ще з середини ХІ ст., в той час як на теренах середньовічної Європи жорстоке право таліону зберігалося ще впродовж кількох віків [6, с.178].
На завершення хочеться сказати, що знання історії свого народу формують історичну свідомість нації та мають безпосередній вплив на формування світогляду людини. На жаль, національна історична пам’ять не завжди формувалася природним шляхом, натомість, не рідко внаслідок невірно розставлених акцентів або нав’язаних оцінок подіям минулого історія виступала засобом впливу на політичні настрої людей. В цьому контексті принцип nemini credere[1], яким керувався у вивченні історії ще Михайло Грушевський, стає особливо актуальним. Кожна людина повинна проторувати власні стежки пізнання історії свого народу, які обов’язково підкажуть їй відповідь на питання «хто я і звідки?». Хочу поділитися з Вами моєю особистою відповіддю на нього. Маю гордість відчувати себе частиною українкою не лише тому, що з дитинства було вихована в атмосфері двох «П» (над третім «П» – професіоналізмом – постійно працюю), але й тому, що дякуючи зусиллям свого батька та цілої когорти істориків я дізналася своє родовідне древо в 36 поколіннях. І виявилося, що пішов мій рід від однієї з гілок династії Рюриковичів, і являюся його нащадком в 35 поколінні, як дочка Василя Нечепи (34 коліно від Рюрика).
Сьогодні нам дуже важливо винести правильні уроки з дипломатії, яку проводив в свій час Ярослав Мудрий. Єднаючись з середньовічною Європою за допомогою численних матримоніальних зв’язків Україні легше було протистояти Сходу. Так вже склалося, що не маючи ніякого природного відграничення від Азії, українські землі були з самого початку територією вічних мандрівок народів, напливу диких азійських племен, які не давали національним організмам природно розвиватися. З другого боку, на місце витісненої якої-небудь природної національно-державної думки втикався щораз більше «гієрархічно-імперіялістичний» режим Візантії, її політичний та церковний вплив. І все історичне житє східноєвропейських народів розвивалося під впливом тої подвійної тиранії: фізичної від азійських орд та історичної від Візантії. Тому й досі багато хто думає, що «Східна Європа – се світ, який ще не виріс з Азії і не вріс в Європу, може навіть ніколи в неї цілком не вросте; бо за глибоко і за сильно східноєвропейський тип вріс в азійський грунт, етнічно, історично, соціально і духовно» [2, с.161].
В часи існування Київської Русі церква була тим духовно-соціальним фактором, який «запліднював» громадське життя. Нерідко релігія ставала інструментом реалізації зовнішньої політики, засобом впливу на поступ українського державотворення. Князь Ярослав наполегливо відстоював незалежність київської митрополії. Актуальним це питання лишається і сьогодні. В цей нелегкий для України час, коли сила єдності народу підточена занепадом солідарності, необхідно уважніше дослухатися до тих мудрих заповідей, що лишись нам від попередніх поколінь. Згадаймо слова Ярослава Мудрого, якими звертався він перед смертю до свої синів:
«Якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим» [4, с.98].
.
Використані джерела
- Записки Наукового товариства Т.Шевченка. Т.4.- Львів,- 1892.
- Записки Наукового товариства Т.Шевченка. Т. 111, Кн. 5.- Львів,- 1912.
- Історія державності України: Експериментальний підручник/ За заг. ред. Бандурки О.М., Яриша О.Н.-Х.: ТОВ «Одіссей», 2004.- 608 с.
- Літопис руський / Пер. З давньорус. Л.Є.Махновця; Відп. ред. О.В.Мишанич.-К.: Дніпро, 1989.-ХVI + 591с.
- П.Толочко. Ярослав Мудрий.-К., Видавничий дім «Альтернативи», 2002.- 272с.; іл.
- Тисяча років української суспільної думки. У дев’яти томах. Том І (Х-ХVст.).- Київ,- 2001,- 631с.
[1] nemini credere (лат.) – нікому не довіряти.