У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
МУСІЄНКО Н.
Мусієнко Наталія
Дипломатична академія
при МЗС України
І-й курс, група № 5
«ДИПЛОМАТІЯ
КИЇВСЬКОЇ РУСІ
ПЕРІОДУ КНЯЗЮВАННЯ
ЯРОСЛАВА МУДРОГО»
“Повість минулих літ”.
Кінець XI – початок XII ст.Лицар Нації: Ярослав Мудрий
“Володимир… землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.“
Великий князь Київський, син Володимира Святославича народився близько 978 року. У 988-му батько посадив його намісником у Ростові. По смерті у Новгороді брата, князя Вишеслава, став Новгородським князем. 1014 року, прагнучи утвердити незалежність Новгорода від Києва, відмовився виплачувати батькові, щорічну данину, за що Володимир зібрався йти походом на Новгород, але перед цим помер 15 липня 1015 року. По смерті Мстислава 1036 року, Ярослав зробився одноосібним володарем Руської землі.
Можна сказати, що саме на період князювання Ярослава Мудрого припадає суттєва активізація дипломатичних відносин з Візантією і Римом, пов’язана з проблемою хрещення Руси.
Ярослав постійно вживав заходів щодо поширення і зміцнення християнства, оскільки розумів його величезне значення у зміцненні князівської влади та консолідації всіх руських земель. За нього, як каже літопис: “почала віра християнська множитися і ширитися”. Руська православна церква з ініціатив князя запровадила спеціальний Церковний статут, яким визначався її правовий статус у системі державного управління. Ярослав вважав за необхідне домагатися більшої незалежності Київської митрополії від Константинополя і був ініціатором обрання київським митрополитом пресвітера церкви села Берестове на Печерську Іларіона, родом руського, а не грека, як було доти. Попередній митрополит, грецького походження, намагався використати в політичних інтересах Візантії формальну залежність руської церкви від Константинополя і цим поставив себе поза колом державних інтересів Ярослава.
Ярослав уперше запровадив канонізацію національних святих. Насамперед святим було проголошено його батька, Володимира, визнаного великим просвітником Русі, який навернув свою державу до християнства. Згодом канонізовано його синів – Бориса та Гліба, як мучеників, що загинули від руки Святополка Окаянного під час усобиці 1015 року. Канонізація викликала появу агіографічної, тобто житійної літератури, мета якої була теоретично обгрунтувати право кандидатів на роль святих і водночас ширити серед людності християнську мораль.
Утверджуючи християнство, Ярослав досяг завдяки церкві значних успіхів у внутрішній політиці. Фундовані ним монастирі перетворювалися на осередки культури й освіти. У Софії Київській князь заснував першу на Русі бібліотеку та скрипторій -де перекладалися на давньоруську мову грецькі тексти, переписувалися книги, привезені з Болгарії та Моравії, створювалися оригінальні літературні твори різних жанрів, з’явилося перше так зване Найдавніше літописне зведення 1037 року.
У роки правління князя Київська Русь підтримувала тісні контакти з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами, а з деякими з них, Францією, Норвегією, Польщею та Угорщиною, відносини було зміцнено династичними шлюбами, які самі по собі становили одну з граней тогочасної дипломатії й політики. Сам Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Олафа; дочка Єлизавета була в шлюбі з норвезьким королем Гаральдом Суворим, друга дочка, Анна, – з французьким королем Генріхом, третя, Анастасія, – з угорським королем Андрашем I.
Детальніше зупинимося на шлюбі Анни з французьким королем Генріхом І, онуком Гюго Капета. Король Франції після смерті у 1044 році своєї першої дружини Матільди, дочки імператора Генріха ІІ, шукав можливість з’єднатися з Ярославом – сильним князем Київської держави, відомим у Франції своїми військовими походами.
Для Ярослава союз з Францією означав зміцнення незалежної політики і щодо Візантії, і щодо Німеччини.
Наприкінці 1049 – початку 1050 років до Києва надіслано французьку місію. Король відрядив ціле посольство у складі Готьє Савейра (Мудрого), єпископа Мо, Роже ІІ, єпископа Шалона та Госселена де Шоні. Шлюб було відзначено 19 травня 1951 року, на Тройцю, у Реймському соборі, за участю архієпископа Гі де Шатійона.
Королева Анна допомагала чоловікові у державних справах. З цього приводу папа Микола ІІ у листі на адресу королеви не скупився на похвали: «Поголоски про ваші заслуги, прекрасна дочко, досягли нашого слуху, і з превеликою радістю ми дізналися, що ви виконуєте у християнському королівстві ваші королівські функції з похвальною сумлінністю і надзвичайним розумом…».
Королева Анна мала трьох дітей: Філіпа, який став наступником свого батька, Робера (помер у юному віці) та Гюга Великого пізніше Графа де Крепі, одного з героїв першого хрестового походу. Після смерті Генріха І у 1060 році королева стає регентом Франції та, залишаючись разом із дітьми в замку Санліс, опікується молодим королем. Вона так підписувала офіційні документи спільно з сином Філіппом І: «…consilioque delectissimae Matris nostrae Annae…» і «Philippus Rex cum Regina matra sua». Диплом вручений нею абатству Сен-Крепін-Леган де Суасон, підписано у слов’янському стилі: «ANA PЪИNA» («Anna Regina»). У 1060 році в Санлісі Анна підписує хартію про заснування абатства Святого Венсента у м.Санліс. У 1061 році Рауль ІІІ Великий, граф де Крепі та де Валуа, нащадок Шарлеманя, викрав королеву і трохи пізніше одружився з нею. Після смерті Рауля у 1074 році Анна повертається до Двору і підписує офіційні документи вже не як «Regina», а просто «Signum Annae matri Philippi Regis». Останній документ за її підписом датовано 1075 роком.
Згодом, втягнута у внутрішні конфлікти та боротьбу з кочівниками, Київська Русь підтримувала тільки комерційні зв’язки з Францією.
У 1043 році польський король Казимир одружується з сестрою Ярослава Марією. Усі династичні зв’язки вели, безумовно, до зростання становища великого князя київського, до збільшення його авторитету й міжнародної поваги. Київський двір за Ярослава став притулком, де шукали пристановища й захисту члени різних європейських династій, заскочені різними пригодами тогочасного бурхливого й сповненого небезпеки життя.
Приміром, норвезький король Олаф, втративши престол, віднятий у нього датським королем Канутом Великим, знаходить притулок разом із сином у Києві. Коли 1016 року Канут Великий захопив Англію, королевичі Едвард і Етельред, сини страченого англійського короля Етельреда, переховуються в Ярославовому дворі.
Активна дипломатична діяльність Ярослава Мудрого з країнами Заходу та Скандинавії мала на меті встановлення повної незалежності від Константинополя не лише в державних, а й у церковних справах, оскільки візантійський імператор та Константинопольський патріарх намагалися за будь-якої можливості чинити тиск на Руську державу, використовуючи для цього церкву. Поява митрополита-русича Іларіона та будівництво Святої Софії й Золотих воріт, було результатом суперництва дедалі міцніючої Київської держави з могутньою Візантійською імперією, котра тоді диктувала політику в усій Європі.
Таким чином Київська Русь за часів Ярослава Мудрого посіла одне з центральних місць у системі європейських політичних взаємовідносин. Але найбільша заслуга великого князя київського перед нащадками, за що вони й прозвали його Мудрим, це законотворча діяльність як автора так званої Короткої редакції славнозвісної “Руської правди”, або “Правди Ярослава”, збірника норм давньоруського права, за яким нормувалося життя тогочасного суспільства. В ній існуючі на той час закони та звичаї не лише систематизувалися, а й пристосовувалися до нових реалій тогочасного життя й ставили Русь у ряд з передовими правовими європейськими країнами.
Перед смертю Ярослав залишив політичний заповіт, що дійшов до нас у складі “Повісті минулих літ”, в якому встановив принцип старшинства в межах родини, в розподілі земель і політичної влади між спадкоємцями, завдяки якому сподівався уникнути запеклих родинних чвар і міжусобної боротьби. Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді на руках свого улюбленого сина Всеволода й знайшов вічний спочинок у київському храмі, збудованому ним самим в ім’я Святої Софії, премудрості Божої.
Підсумовуючи, неважко зробити висновок, що зовнішньополітична діяльність Ярослава Мудрого відзначалась послідовністю й миролюбним характером, забезпечувала при тому належне становище Давньоруської держави в середньовічному світі й високо підносила авторитет київського володаря. На жаль, його наступникам не вдалося провадити таку саму збалансовану й послідовну зовнішню політику. Але, це вже інша історія…