У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
ІЛЬТЬО І.
Дипломатія Київської Русі періоду князювання Ярослава Мудрого
Ільтьо Ігор
слухач Дипломатичної академії України
2 курс, група № 1
Поява на землях Східної Європи середньовічної монархічної держави Київської Русі є однією з найцікавіших сторінок в давній історії українського державотворення. Формування у середині IX століття київського князівства Аскольдом та Діром, а згодом об’єднання князем Олегом північних та південних східнослов’янських земель, поклали початок створенню могутньої держави династії Рюриковичів з центром у місті Києві.
Міжусобна боротьба за великокняжий київський престол та наявність зовнішніх ворогів були одними з тих чинників, що протягом довгого часу не давали можливості створити могутню та стабільну державу. Однак, з приходом до влади князя Володимира Великого (978-1015рр.) значно зросли економічна та політична міць держави, а успішні військові походи значно розширили кордони Київської Русі. Процес формування давньоруської держави завершився на початку ХІ століття за правління Ярослава Мудрого, а епоха ХІ-ХІІ століть стала періодом найбільшої могутності Київської Русі, що відігравала важливу роль в політичному житті Європейського континенту.
Цьому сприяли ряд причин. По-перше, слід зазначити, що з часу падіння Західної Римської імперії (476 рік) основний політичний центр перемістився до Візантійської імперії, яка на той час відігравала основну політичну роль в регіоні. За часів правління Василя ІІ Візантійська імперія досягла періоду своєї найбільшої могутності та процвітання з часу арабських завоювань. В цей час була завойована Болгарія, Крит, Південна Італія. Кордони імперії розширилися до Тигру та Євфрату й доходили навіть до Єрусалиму, а Вірменія й Іберія ввійшли до сфери візантійського впливу. Доповнювали картину блискучий стан фінансів та розквіт візантійської культури. Населення Константинополя на той час складало близько одного мільйона жителів. Однак великі розміри та наявність зовнішніх загроз зобов’язували Візантію проводити грамотну міжнародну політику та дипломатію. Візантійська дипломатія прагнула забезпечити у всьому зовнішньому світі престиж та вплив імперії. Одним з головних дипломатичних способів включення у сферу впливу Візантії була проповідь християнства.
Поява на політичній карті континенту Київської держави розглядалася Візантією як можливість поширення свого впливу на нові території та отримання союзника у боротьбі з зовнішніми ворогами. Однак перші контакти між Руссю та Візантією відбувалися у войовничій атмосфері. Після облоги Константинополя київським князем Олегом (907 рік) Візантія була змушена укласти з Руссю торговельний договір, що сприяв розвиткові торгівлі вздовж великого шляху з «варяг у греки». Наприкінці X століття Візантія воювала з київський князем Святославом за Болгарію і перемогла.
На інший формат відносин Русь та Візантія вийшли за часів правління Володимира Великого. Велике значення у розвитку двосторонніх відносин відіграло прийняття Руссю християнства за візантійським обрядом. Політичний союз між двома державами був скріплений династійним шлюбом між київським князем Володимиром та Анною – сестрою візантійського імператора Василя ІІ. Таким чином, саме князь Володимир Великий зробив цивілізаційний вибір нашої прабатьківщини, а Київська Русь стала одноосібною ранньофеодальною монархією за зразком Візантійської імперії.
Важливим аспектом двосторонніх відносин були церковні зв’язки. Оскільки Русь отримала хрещення від Візантії, то перших церковних ієрархів до Києва призначали саме з Константинополя. Так, першим Митрополитом Київським був Святитель Михайло, грек за походженням. Крім цього, більшість церковної літератури була на грецькій мові, що давало Візантії можливість впливати на духовний аспект внутрішньої політики на Русі.
Після смерті Володимира (1015 рік) Русь занурилася в період міжусобиць, що похитнули її позиції на міжнародній арені. Однак з остаточним утвердженням на київському великокняжому престолі Ярослава Мудрого (1019 рік) та з остаточним об’єднанням всіх Руських земель (1036 рік) Київська Русь знову перетворюється в могутнього актора на Європейському континенті.
Зовнішня політика за часів Ярослава Мудрого визначала і обумовлювала внутрішню політику, що була направлена на упорядкування життя в державі за візантійським зразком. Було завершено розпочате Володимиром розширення меж столиці Русі – Києва, збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори. Перлиною ж Києва став Софійський собор, який підкреслив духовну спадкоємність від Софії Константинопольської. Він став центром культурного просвітництва руського народу адже саме при Софії було засновано одну з найкращих бібліотек того часу, а також церковну школу. За ініціативи Ярослава Мудрого в Софії почалася праця над перекладами грецьких та інших книг на церковнослов’янську мову, а також укладено літописне зведення.
Не менш важливим аспектом облаштування влади в державі та впорядкування правових і соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладення збірника законів – «Правди Ярослава» прототипом якої був візантійський «Кодекс Юстиніана».
Для посилення могутності Русі на міжнародній арені Ярослав в 1038 – 1042 роках провів успішні походи проти литовських та прибалто-фінських племен. На початку ХІ століття під домінуванням Київської Русі знаходилися всі східнослов’янські та значна кількість неслов’янських народів від Чорного до Білого моря, від Карпатських гір до річки Волги. Територія тогочасної Русі становила 7 тис. км ², а в середині ХІ століття в Русі проживало близько 4 млн. жителів.
Зміцнення міжнародного становища Київської Русі не могло не позначитись на двосторонніх відносинах з Візантією. Різкі зміни у відносинах по відношенню до Русі відбулися з приходом до влади візантійського імператора Костянтина Мономаха та проявилися у ворожому ставленні до русичів, що перебували у Візантійській імперії. Приводом до військового конфлікту послужила розправа з руськими купцями в Константинополі. В 1043 році Ярослав підготував похід на Візантію під проводом свого сина Володимира. Конфлікт вдалося владнати лише в 1046 році коли Русь уклала новий мирний договір з Візантією.
На знак поновлення дружніх зв’язків між двома країнами був влаштований шлюб візантійської принцеси Марії, дочки Костянтина Мономаха, і четвертого сина Ярослава – Всеволода. В 1053 році у молодого подружжя народився син, якого назвали на честь київського діда Володимиром, а в християнстві йому дали ім’я Василь, як у візантійського діда. Це був майбутній великий київський князь Володимир Мономах. Цей шлюб лише підкреслив, як виріс за останні десятиліття міжнародний авторитет Русі.
Посилення позицій Русі на міжнародній арені позначалося ще й тим, що з її політикою починають рахуватись такі європейські держави як Германська імперія, Швеція, Польща, Норвегія, Чехія, Угорщина та інші, а провідні європейські монархи вважали за честь поріднитися з київським князем. І хоча до того часу провідним вектором зовнішньої політики Київської Русі залишався південний, акцент починає зміщуватись в західному напрямку.
Основним дипломатичним прийомом у зовнішній політиці починають відігравати династійні шлюби, що знаменували собою встановлення мирних та союзних відносин з провідними державами Європи. Так, сестра Ярослава Марія (Доброніга) була дружиною польського князя Казимира Відновителя, сини: Святослав був одружений з принцесою Одою, дочкою саксонського графа Леопольда, Ізяслав був одружений з Гертрудою, дочкою польського князя Мєшка II, Ігор був одружений з германською принцесою Кунігундою, доньки: Єлизавета вийшла заміж за норвезького короля Гаральда Суворого, Анастасія вийшла заміж за угорського короля Андраша І, а Анна була дружиною французького короля Генріха І.
Активна дипломатична діяльність Ярослава Мудрого з країнами Заходу та Скандинавії мала на меті встановлення повної незалежності від Константинополя і не лише в державних, а й у церковних справах, оскільки візантійський імператор та Константинопольський Патріарх намагалися чинити тиск на Руську державу, використовуючи для цього церкву.
Невдоволення зовнішньоцерковною політикою Константинополя проявилося в тому, що на загальноцерковному соборі руських єпископів в 1051 році, за пропозицією Ярослава та без погодження з Патріархом Константинопольським, Митрополитом Київським було обрано Іларіона. Це була перша спроба створити автокефальну церкву на території Русі. Гострота питання полягала в тому, що це відбулось безпосередньо напередодні церковної схизми (розколом) між Західною та Східною церквами 1054 року.
Саме Митрополит Іларіон в «Слові про закон та благодать» висвітлив державно-церковну концепцію, в якій показав наступництво Русі від Римської та Візантійської імперій через прийняття християнства, а київського Рівноапостольного князя Володимира прирівняв до апостолів та римського імператора Костянтина Великого. Дана концепція стала, ще одним підтвердженням величі, якої досягла Київська Русь за час правління Ярослава Мудрого. До речі, пізніше ця концепція була перейнята та трансформована в іншу державно-церковну концепцію: «Москва – третій Рим».
Підсумовуючи вищесказане можна ще раз відзначити, що за часів правління Ярослава Мудрого Київська Русь перетворилася на могутню державу, що мала вагомий вплив на загальноєвропейські процеси. І це безперечно є однією з найяскравіших сторінок нашого державотворення.