• СОФІЯ КИЇВСЬКА

    Софія Київська

    Собор святої Софії, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідникa «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі памятки історії, як “Золоті ворота”, “Андріївська церква”, “Кирилівська церква” і “Судацька фортеця”.

    Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.Зміст [сховати]

    Історія Собору

    У “Повісті врем’яних літ” заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). В останні роки набула певної популярності гіпотеза щодо заснування Софії Київської князем Володимиром, але на думку більшості європейських вчених ця гіпотеза є безпідставною.

    Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів’я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір’ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер’єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

    За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

    Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п’ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов’язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

    Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем’янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

    У 1051 р. на Київський престол в Соборі висвячений митрополит Іларіон.

    У 1054 р. в Соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.

    У 1055—1062 рр. Собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.

    У 1093 р. в Соборі похований князь Всеволод І.

    У 1113 р. в Соборі відбулася коронація Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха

    У 1125 р. в Соборі відбувся похорон Володимира ІІ Мономаха

    У 1154 в Соборі відбувся похорон князя Вячеслава.

    У 1169 Київ захопив та зруйнував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого та половецької князівни, який пограбував Софію, вкравши всі цінні золоті речі та релігійні реліквії, в тому числі безцінну ікону Пресвятої Богородиці

    В 1240 році Київ захопив хан Батий та зруйнував і пограбував більшість культурних пам’яток. Софіївський собор встояв, але був поруйнований та пограбований.

    У 1375 р. собор ремонтував митрополит Кіпріян.

    У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році — Менглі-Гірей.

    У 1497—1577 рр Собор лишається без догляду.

    У 1577 р. Богуш-Гулькевич Глібовський на свій кошт ремонтував собор.

    Нове відродження Софії Київської пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою У 1633—1647 рр. митрополит проводить кап. ремонт собору та оздоблює його. Навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки — від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив’яними плитками, що надавало інтер’єрам особливого колориту.

    У 1638 р. в Соборі засновано чоловічий монастир.

    У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі рішення Переяславської ради про військовий союз з Московією.

    У 1690—1707 рр. митрополит Варлаам Ясинський проводить кап. ремонт собору при особливому зацікавленні та матеріальній допомозі гетьмана І. Мазепи. В галереях надбудовано поверхи, вибудовано 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Збудовано нову муровану дзвінницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвінниця». Головний купол гетьман І. Мазепа наказав позолотити своїм коштом.

    У 1651 р. позолочено верхні малі куполи.

    У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі Софійського монастиря.

    У 1699 р. почалося спорудження нових кам’яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII—XVIII століть.

    У 1843—1853 рр. позолочено іконостаси. Надбудовано четвертий поверх дзвінниці.

    У 1786 монастир скасовано, а його землі секуляризовано.

    У 1851—1852 реконструйована дзвіниця.

    У 1917 р. — початок досліджень Софії комітетом охорони старовини та мистецтва.

    29 квітня 1918 року — миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана всієї України єпископом Никодимом.

    У 1921 р. — всесоборна висвята протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України.

    Всеукраїнська академія наук створює Софійську комісію, яка рятує собор від знищення радянською владою. Від 1928 до 1930 — секретар комісії Барвінок Володимир Іванович.

    В 1934 територія Софійського монастиря оголошена Державним історико-архітектурним заповідником.

    Комуністичний уряд забороняє служіння в соборі. Всі золоті та срібні цінності (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, дорогі церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, а решту- спалено.

    У вересні 1941 р. за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, на щастя, ця спроба виявилася невдалою.

    В 1941—1943 рр. за німецько-гітлерівської окупації Києва, зграбовано експонати Софіївського архітекткрно-історичного музею, частину дорогих ікон та фотоархівів. Все те німці вивезли до Німеччини.

    У 1950их, за часів СРСР, проводились реставраційні роботи, під час яких виявлені та відкриті фрески 11 сторіччя (фрагментарно, там, де вони збереглися) та відновлені фрески 18 сторіччя.

    У 1990 ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

    Зараз це — Національний заповідник «Софія Київська».

    Найстарішою спорудою Києва вчені називають саме собор Св Софії.

© 2010 «Міжнародний благодійний
фонд імені Ярослава Мудрого »
Разработка сайта -
Activemedia
играть онлайн гта5 игра спанч боб губка квадратные штаны виагра купить онлайн онлайн игра копатель 2