У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
САВІН С.
Савін Сергій Леонідович,
Тел: +380672096691,
Дипломатична академія України при МЗС України,
І-й курс, група № 5
Дипломатія Київської Русі періоду князювання Ярослава Мудрого.
Нам довелося жити в дивовижні часи – часи буремних геополітичних змін і трансформації всієї міжнародної системи. Але найважливішим є те, що ми стали свідками становлення незалежної української держави, формування її зовнішньополітичного курсу, зміцнення її позицій на міжнародній арені.
Сьогодні, на фоні складних економічних і соціальних реформ, подекуди суперечливих трансформаційних процесів в Україні, як ніколи актуальною є потреба не втрачати оптимізму, віри у власні сили, готовності сприяти утвердженню України як сильної і перспективної держави. У цьому нам допоможе, зокрема, звернення до історії. На її сторінках знайдемо не тільки психологічну і духовну підтримку, але й побачимо цікаві аналогії, методичні поради і приклади. Зазирнувши у минуле переконаємося у здатності наших пращурів бути творцями і будівничими могутньої і авторитетної держави.
В історії України було чимало славетних сторінок, однак одним з найбільш цікавих і повчальних для нас з точки зору державного будівництва і становлення міжнародної правосуб’єктності є період Київської Русі за часів князювання Ярослава Мудрого.
Більше тисячи років відділяє нас від того часу коли Ярослав зійшов на великокняжий Київський престол (1019 р.), але й сьогодні маємо всі підстави дивуватися і пишатися здобутками нашого мудрого пращура.
Найважливішою ознакою, за якою можемо визначити велич державного діяча тих часів є розширення підконтрольної території, збільшення державних володінь. Цього вимагала сама логіка історичного процесу ХІ століття. І з цієї точки зору, внесок Ярослава у становлення державності перевершив як його попередників, так і наступників.
У період правління Ярослава Мудрого кордони Київської Русі сягнули від Фінської затоки на піночі до Чорного моря на півдні, і від Закарпаття на заході до Волги та Дону на сході. Таким чином, вихід до двох морів (Балтійського і Чорного) і ключових річкових транспотних артерій (Дніпро, Дунай, Волга, Дон) надавав тогочасній Русі унікального геополітичного статусу. Це, у свою чергу, визначало статус Київської Русі на міжнародній арені.
Примноження земельних володінь здебільшого відбувалось силою зброї, і сусіди Русі на заході і півночі, зокрема поляки і литовці, змушені були серйозно рахуватися із військовою потугою держави Ярослава.
Великої уваги Ярослав надавав питанню зміцнення безпеки держави, зокрема подоланню зовнішньої загрози з боку кочовиків. Йому вдалося завдати рішучої поразки печенігам (1036 р.), після чого ця загроза перестала бути актуальною для Русі.
Військові засоби, безумовно, були основним інструментом реалізації зовнішньої політики в історичному контексті ХІ століття, однак вищої своєї ефективності цей інструмент вже тоді досягав лише у синергічному поєднанні із дипломатичними засобами. Це добре розумів, а головне – ефективно реалізовував Ярослав. Спираючись на авторитет і статус, здобуті силою меча, він підтримував активні дипломатичні відносини практично з усіма тодішніми могутніми державами-центами сили в Європі: варязькою Скандинавією на півночі, Візантією на півдні, сусідніми Польщею і Угорщиною і навіть відносно далекими Німеччиною, Францією і Англією.
Особливе місце у зовнішній політиці Ярослава посідали Скандинавські країни. З цієї точки зору політика Ярослава була послідовним продовженням політики його попередників. Очевидно, що основним змістом цього «північного» напряму політики було підтримання надійного військового союзу. І справді, варязькі загони надавали активну допомогу Ярославу практично в усіх війнах, які йому доводилося вести.
Активною була політика Ярослава на «польському» напрямку. Активно втручаючись у внутрішньопольські суперечки, Ярослав підтримав Казиміра як претендента на польський престол, а після перемоги останнього спромігся домовитися про повернення полонених русичів, вивезених до Польщі Болеславом Хоробрим (1018 р.).
Німеччина, яку уособлювала тоді Священа Римська імперія, розглядалася Ярославом як важливий потенційний союзник. Ефективність цих союзницьких відносин, однак, була різною. Якщо союз Ярослава з цезарем Генріхом ІІ (1016 р.), ще під час боротьби Ярослава із Святополком, себе не виправдав, то у питанні підтримки єдиного кандидата на трон Польщі (Казиміра) Ярослав і цезар Генріх ІІІ діяли синхронно як союзники.
Особливе місце у зовнішній політиці Ярослава Мудрого посідала Візантія. Київську Русь і Візантію пов’яували традиційно тісні економічні і політичні стосунки, а також релігійний об’єднавчий чинник.
Водночас, Ярослав продовжив політику своїх попередників, спрямовану на підкреслення незалежності Русі від Візантії, демонстрацію самостійності і військової переваги Києва. За час правління Ярослава відносини Києва із Константинополем пережили кілька етапів серйозного загострення, а у 40-х роках ХІ століття Ярослав навіть здійснив військовий похід на Візантію.
Логічним продовженням цієї політики Ярослава стали конкретні кроки щодо цілковитого унезалежнення української церкви від Константинополя. Прагнучи підкреслити незалежність Русі і зміцнити владу князя, Ярослав у 1051 році поставив київським метрополітом Іларіона, порушивши усталену традицію призначення на цю посаду візантійських ставленників.
Однією з провідних форм реалізації дипломатії Ярослава Мудрого була практика династичних шлюбів. Не можна сказати, що ця практика стала унікальним винаходом Ярослава – це була звичайна методика, притаманна тій історичній епосі. Однак, вражають масштаби, в яких її застосовував Ярослав Мудрий.
Сам Ярослав був одружений зі шведською принцесою Інгігердою. Свою сестру Марію (Добронігу) Ярослав видав за польського короля Казимира І. Одного з своїх синів – Ізяслава одружив з полькою Гертрудою з династії Пястів. Інші троє синів були одружні відповідно із візантійською принцесою і німецькими княжнами. Тьох своїх дочок Ярослав видав заміж відповідно за угорського, норвезького і французького королів.
За правління Ярослава Київ неодноразово давав притулок європейським монархам, які в силу різних обставин тимчасово втрачали престол. Зокрема, у Києві переховувався король норвезький Олаф ІІ Святий, син угорського короля Владислава Андрій, а також сини англійського короля Едмунда Едвард і Едмунд. На Русі росли і виховувалися майбутні європейські королі, як, наприклад, син Олафа ІІ Мангус. Заради одруження із дочками Ярослава ватажки із сусідніх країн відправлялися у військові походи і складали пісні, як це робив Гаральд, родич норвезького короля Олафа.
Осмислюючи все це, бачимо наскільки тісними були зв’язки тодішньої Київської Русі із рештою Європи в ХІ ст. Київська Русь і справді була невід’ємною частиною європейської родини. Враховуючи конкретно-історичні обставини і специфіку можемо сказати, що за часів Ярослава зв’язки Русі із рештою Європи були, у певному сенсі, навіть більш тісними ніж у наш вік глобалізації і інтеграції.
Підсумовуючи, можемо стверджувати, що Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого утвердилася в якості невід’ємної і повноцінної частини єдної європейської цивілізації, заявила про себе як про впливового суб’єкта європейської політики.
Досвід зовнішньополітичної діяльності Ярослава демонструє нам, як багато можна встигнути зробити протягом життя лише одного мудрого державного діяча. Водночас, швидкий занепад після смерті Ярослава Мудрого вчить нас тому, наскільки хиткими і вразливими можуть виявитися навіть найзначущі здобутки під впливом історичних обставин і суб’єктивних чинників. Про це ми не повинні забувати.
Лише пам’ятаючи історію, осмислюючи і переосмислюючи її, роблячи узагальнення і власні висновки ми здатні озброїти себе необхідним інструментарієм, який не тільки надасть нам віри і натхнення, але й дозволить самим перетворитися із пасивних спостерігачів, на активних творців історії.