У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
КУЛЬГА Н.
Виконала
Слухачка 1 курсу 2 групи
Кульга Н.Д.
Ярослав Мудрий – провідний менеджер XI століття
“…Заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті Ворота.
Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих Воротах,
а потім монастир Святого Георгія і святої Ірини,
і стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися.”
«Повість минулих літ».
Кінець XI– початок XII ст.
Ярослав Мудрий – фігура монументальна. І як всі фігури монументальні та фундаментальні – овіяний незбагненою громадською зацікавленістю.
Тривале князювання Ярослава принесло Русі могутність і бурхливий розвиток в усіх сферах політичного та культурного життя. Відвоювавши на заході червенські землі, захоплені поляками у період внутрішньої смути між руськими князями, він підкорив прибалтійські племена, значно розширивши межі своїх володінь, і розгромив давніх і страшних ворогів Русі – печенігів. Ярослав всіма силами намагався утвердити християнський світогляд в суспільстві, уперше запропонував канонізацію національних святих, засновував монастирі, перетворюючи їх на осередки культури й освіти, звів храм Святої Софії…
Говорячи сучасною мовою, пан Ярослав був далекоглядним промоутером “всея Руси”. Популяризовані нині слогани про “існуючу невідкладність і бездоганність превентивної дипломатії” могли бути дослівно списані з життєвих рішень та пертурбаційних обертів долі Ярослава Мудрого.
У роки правління князя Київська Русь підтримувала тісні контакти з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами, а з деякими з них – Францією, Норвегією, Польщею та Угорщиною, відносини були зміцнені династичними шлюбами, які самі по собі становили одну з граней тогочасної дипломатії й політики. Без цього правитель був приречений, так би сказати, на “cлаву локального масштабу”, і про “наслідування поколінь” розмов також бути не могло. Сам Ярослав свого часу одружився з дочкою шведського короля Олафа, доньку свою Єлизавету зорієнтував на Норвегію та норвезького короля Гаральда Суворого, Анну відправив у французький бік, а Анастасію прямцем під патронат угорського короля Андраша I.
Саме тут слід зробити окрему ремарку про те що тогочасні далекоглядні батьки завжди знали краще: за кого, до кого відправляти заміж, і в який інтернаціонально-результативний фінал весь цей коловорот випливе.
… Усі ці династичні зв’язки вели, безумовно, до зростання становища великого князя київського, до збільшення його авторитету й міжнародної поваги. Київський двір за Ярослава став містом, де шукали притулку й захисту члени різних європейських династій, збентежені різними пригодами тогочасного бурхливого й сповненого небезпеки життя.
Не полишав Ярослав також свою дипломатичну діяльність з країнами Заходу та Скандінавією. Мудрий мав на меті встановити повну незалежність від Константинополя, позбавивши Руську державу будь-якого чужоземного впливу, який ніколи не зміг би органічно увійти в національну свідомість народу. Поява митрополита-русича Іларіона та будівництво Святої Софії й Золотих воріт було результатом суперництва дедалі міцніючої Київської держави з могутньою Візантійською імперією, котра тоді впевнено розгорнула свій стіл автократичного управління по всій Європі.
… Зараз таких мудрих нема. За красномовними софістами-схоластами не стоїть жодною практичної консолідуючої ідеї, яка б могла зрушити нашу державу з перехрестя марнослівних балачок. Мудрість сьогодні не у цвіті. Мудрість сьогодні “не в гуморі”. Мудрість сьогодні не більш, ніж балаканина з ретроградними дискутуваннями про те, як “трава зеленіша була”, а правителі – розумніші. І все ж всі ми трошки ретрогради, які інтелектуально живуть сучасним світом по необхідності, і минулим – по незбагненності.
Не існує жодного правителя, який не був би прив’язаний до свого часу. Часи безпрецедентних імперій і часи Золотого розквіту мистецтва, літератури вже пройшли. Зараз імперії модифікувалися у схематичну конструкцію “метала з капіталом” які керуються штучним технократичним інтелектом. Собори святих софій вже не актуальні, а Ярослава Мудрого нагадує людям лише портрет, і тільки тоді, коли вони відраховують гривні для кавових автоматів.
Мудрими ми станемо тільки тоді, коли у нас вистачить волі та розуму визнати, що ми марно проґавили всі дев’ятнадцять років власної незалежності. Ярослав Мудрий нас би не зрозумів.
Доки ми не перестанемо бризкати сарказмом власної національної агонії, та теревенити про те що “народ отримує того правителя, на якого він заслуговує”, ми ніколи не перестанемо бути рабами. Гідний народ взагалі не повинен отримувати свого правителя. Він повинен сам його створювати.
І може тоді, коли-небудь, хоча б на толіку, хоча б на грам, у нас зітреться та грань, яка так цинічно і безкомпромісно дистанціює народ від привілеїв його власного гідного життя.