• “СТАТТІ”

    УДК  37.01                                                                                                                                                                                                                      

                                                                                                                                                                                       Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

    Мотиви християнської моралі в творчості Григорія Сковороди,

    як передумова формування засад українського національного виховання.

     

    Аналізується наукова, філософська та педагогічна творчість Г.Сковороди з метою виявлення в ній мотивів християнського виховання. Досліджується теорія педагогічної діяльності Г.Ващенка та С.Русової  як фундаторів українського національного виховання, одною з складових якого є  християнська мораль.

    Ключові слова: християнська мораль, християнське виховання, українське національне виховання, педагогічна спадщина Григорія Сковороди, Софії Русової.

    Анализируется научное, философское и педагогическое творчество Г.Сковороды с целью выявления в нем мотивов христианского воспитания. Исследуется теория педагогической деятельности Г.Ващенко и С.Русовой как основателей украинского национального воспитания, одной из составляющих которого является христианская мораль.

    Ключевые слова: христианская мораль, христианское воспитание, украинское национальное воспитание, педагогическое наследие Григория Сковороды, Софии Русовой.

    The scientific, philosophical and pedagogical art  by Skovoroda is analyzed on purpose to identify motifs in her Christian upbringing. We study the theory and pedagogical creativity H.Vaschenko and S.Rusova as the founders of the Ukrainian national education Christian morality.

    Keywords: Christian morality, Christian education, the Ukrainian national education, pedagogical heritage by Grygoriy  Skovoroda, Sofiy Rusovo.

    Українське національне виховання бере свої витоки із глибин усної народної творчості, Біблії, української народної педагогіки, із Повчання Володимира Мономаха та інших древніх надбань українського народу.

    Одним з джерел національного та християнського виховання є творчість великого українського філософа і педагога Григорія Сковороди.

    Творчість Григорія Сковороди дає чіткі орієнтири для виховання високоморальної нації, є унікальною скарбницею виховання молоді на основах християнської моралі, чесності та високої духовності. Завдяки вдалому поєднанню біблейської лексики та української мови великий філософ і мислитель яскраво і неординарно розкриває сутність християнських заповідей. Він як провідник практичної моральної філософії не оминає увагою жодного правила добропорядного поводження християнина. Християнські мотиви наскрізно проходять через усю творчість Григорія Сковороди і посідають найголовніше місце.

    Геній філософської думки в трактаті «О БОГѣ» акцентує увагу на тому, що у «древних Бог назывался УМ ВСЕМЇРНЫЙ. Ему ж у них были разные имена. Напримѣр: Натура, Бытїе вещей, Вѣчность, Время, Судьба, Необходимость, Фортуна и проч[ая]…[1]

    Для нього Бог – це розум, від якого необхідно черпати знання і цим вдосконалювати самого себе. Ці знання за його твердженням приведуть того, хто п’є з цього джерела до щастя. Отже самовиховання, розум, віра в Бога – основа щастя.

    Біблійні заповіді великий філософ трактує дуже вільно, але кожна біблійна істина наповнена повчальним змістом і несе основи християнського виховання, які, на його думку, є  не тільки основою, а й формулою щастя.

    В своєму творі «О десятисловїи» в І частині Г.Сковорода пише «Аз есмь Господь Бог твой…да не будут тебѣ бози иніи, и прочая. Яснѣе сказать так: Я Глава твоего Благополучїя и Свѣт разума! Берегись, чтоб ты не основал житїя твого на иных Совѣтах, искусствах и вымыслах, хотя б они из Ангельских умов родились. Положись на меня слѣпо. Если ж, мене минув, заложиш вѣк твой на иной премудрости, то она тебѣ будет и богом, но не истинным, а посему и Щастїе твое подобно будет воровской монетѣ».[2]

    Він навчає жити за Законами Божими, оскільки складова «щастя» полягає саме в любові до Бога.

    Другу заповідь Божу «Не сотвори себѣ куміра» Г.Сковорода розуміє по своєму, по-філософськи: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебѣ строится на видимостях. Всяка видимость есть плоть, а всяка плоть есть пѣсок, хотя б она в поднебесной родилась. Все то идол, что видимое.»[3]

    Цікаве трактування третьої Заповіді Божої змушує читача задуматися над щирістю звернень до Бога. Ця щирість не повинна мати нічого спільного з лукавством, лицемірством, обманом і брехнею. Виховання цих рис кожен в собі повинен плекати, боячись суду Божого.

    «Смотри ж, во-первых, не впади в ров безумїя, будто  в свѣтѣ ничего нѣт, кромѣ видимостей, и будто имя сїе Бог пустое есть. В сей-то безднѣ живут клятвы ложныя, лицемѣрїя, обманы, лукавства, измѣны и всѣ тайних и явных Мерзостей Страшилища. А вмѣсто того, напиши на Сердцѣ, что вездѣ всегда присудствует тайный Суд Божїй, готов на всяком мѣстѣ невидимо жечь и сѣчь невидимую твою часть, не косня ни точки, за всѣ дѣла, слова и мысли, в которых мене нѣт».[4]

    Четверта Божа Заповідь у Г.Сковороди трактується з особливим виховним моментом, що спрямований на вірність та відданість Всевишньому та чистосердечне милосердя до ближнього .

    «Сїе ты повсюду и внутри тебе кроющееся величество Божїе с вѣрою и страхом в день воскресный прославлять не забывай, а покланяйся не пустыми толоко церемонїами, но самым дѣлом сердечно Ему подражая. Его дѣло и вся забава в том, чтоб всеминутно промышлять о пользѣ всякой Твари. И от тебе больше ничего не требует, кромѣ Чистосердечнаго Милосердїя к ближним твоїм.

    А сїе весьма легко. Вѣрь только, что сам себѣ десятью  пользуеш в самое то время, как пользуеш других, и напротив того.»[5]

    П’яту, шосту, сьому, восьму і дев’яту заповіді Г.Сковорода бачить невід’ємними один від одного обовязковими в житті нормами  поведінки.

    «Прежде всѣх Отца и Мать почитай и служи им. Они суть видимые портреты того невидимаго Существа, которое тебе столько одолжает.

    А вот кто Отец твой и Мать: будь, во-первых, вѣрен и усерден Государю, послушен Градоначальнику, учтив к священнику, покорный родителям, благодарен Учителям твоим и Благодѣтелям. Вот истинный путь к твоему вѣчному и временному Благоденствїю твоїй фамилїи. Что же касается до протчїих общества частей, берегись слѣдующаго:

    «Не убїй».

    «Не прелюбодѣйствуй»

    «Не воруй»

    «Не свидѣтельствуй ложно, или не клевещи» Осуждаем виннаго, а клевещем невиннаго. Сїя есть страшнѣйшая злоба, и клеветник Еллински: дїавол.[6]

    Десята Заповідь Божа  «Не бажай нічого, що належить Ближньому твоєму» в розумінні мислителя – філософа означає викорінення в своєму серці злих помислів, наповнення його любов’ю до Бога та Його слова. Лише за цих умов, на думку Г.Сковороди, людина ніколи не буде грішити.

    «Но понеже злое намѣренїе сѣменем есть злых дѣл, которым числа нѣт, а сердце рабское несчерпаемым есть источником худых намѣренїй, для того по вѣк твой нельзя быть тебѣ честным, если не попустиш, дабы вновь Бог переродил Сердце твое. Посвяти ж оное нелицемѣрнѣй Любви. В то время вдруг бездна в тебѣбеззаконїй заключится… Бог, Божїе Слово, к Его Слову Любов – все т одно.

    Сим троеличным огнем Ражженное Сердце никогда не согрѣшает, потому что злых сѣмен, или Намѣренїй, имѣть не может»[7]

    Український гуманіст щиро переймався вихованням молодого покоління, вважав, що молодь глибоко освоївши християнські моральні цінності повинна зрозуміти основні складові щастя, щоб жити в гармонії із собою та зовнішнім світом. В своєму творі «Начальная Дверь ко Христїянскому Добронравїю 1780 года» він просто і доступно подав своє розуміння щастя «Нынѣ же желаеш ли быть щасливым? Не ищи Щастїя за морем, не проси Его у человѣка, не странствуй по планетам, не волочись по дворцам, не ползай по шарѣ земном, не броди по Їерусалимам… Златом можеш купить деревню, вещ трудную, яко обходимую. А Щастїе, яко необходимая необходимость, туне вездѣ и всегда даруется».[8]

    Привертають увагу й інші твори Г.Сковороди, спрямовані на виховання в собі моральних чеснот та розуміння важливості працелюбства кожного дня.

    Так в «Пѣснь 23-я» читаємо:

    «Брось, любезный друг, бездѣлья,

    Пресѣчи толикій вред.

    Сей момент пріймись до дѣла:

    Вот! Вот! Время уплывет.

    Не наше то уже, что пройшло мимо нас.

    Не наше то, что породит будуща пора.»[9]

    В «Песнѣ 20-я» поет розвиває тему виховання як основу захисту від життєвих негараздів.

    «Кто серцем чист и душею,

    Не нужна тому броня,

    Не нужен и шлем на шею,

    Не нужна ему война.

    Непорочность – то его броня,

    И невинность – алмазна стѣна.

    Щит, меч и шлем ему сам Бог.»[10]

    Кодексом виховання моральних якостей людини, безперечно, є хрестоматійна поезія «Песнѣ 10-я»:

    «Всякому городу нрав и права.»[11], де Г.Сковорода возносить в найвищий ранг людських якостей «совість, как чистий хрусталь».

    Адже совість людини робить її душу безсмертною. Це та найвища вершина власного вдосконалення, до якої необхідно прагнути, яку треба в собі виховувати.

    Творчість Г.Сковороди тісно пов’язана з українською народною культурою, яка є основою українського національного виховання.

    Він любив пересипати свої поезії прислів’ями, легендами, анекдотами, взятими з українського фольклору.

    А кожний народний вислів завжди був навчальним, спрямованим на виховання людини доброї, мудрої, працелюбної і віруючою.

    Твори Г.Сковороди глибоко закорінені не тільки в українській літературі XVII-XVIII століть, його творчість мала значний вплив на нову українську літературу. Письменниками «сковородинцями» були Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ’яненко. Помітну роль Г. Сковорода відіграв у творчості Миколи Костомарова, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Гоголя та інших видатних письменників XIX-XX століть.

    Творчість Сковороди мала великий вплив і на педагогів XIX-XX століття, які прагнули виховати молодь великими патріотами України. Вони розробили систему національного виховання на принципах життя за християнськими звичаями, мораллю, на основі безмежної любові до України, як це і оспівував Г.Сковорода.

    Творча педагогічна діяльність Г.Сковороди і в радянські часи, і в часи незалежності України приваблювала багатьох науковців і педагогів.

    Загальнопедагогічні ідеї українського філософа (поняття про виховний ідеал, мету, завдання, принципи, зміст, методи, форми організації навчально-виховного процесу) аналізували А.Ніженець, І.Пуха, С.Русова, М.Ярмаченко та ін. Філософський аспект педагогічної спадщини Г.Сковороди досліджували Д.Багалій, М.Ковалинський, В.Петров, І.Табачников, Л.Ушкалов та ін. Значення культурно-просвітницької діяльності філософа обґрунтовували Г.Данилевський, М.Демков, Ф.Кудринський, С.Чавдаров, О.Вишневський та ін. [12]

    Але в існуючих на той час підручниках з історії педагогіки, на жаль, неможливо знайти достатньої інформації про творчу спадщину і педагогічну діяльність Григорія Сковороди, хоч український філософ обстоював прогресивні принципи навчання: природовідповідності, народності, виховуючого характеру навчання, зв’язку теорії з практикою, а також він поставив питання про виховання вільної, гармонійної, розвиненої, щасливої особистості.

    Лише український педагог Г.Ващенко в радянські часи не побоявся взяти за головну складову виховання українців – християнську мораль, яку всіляко пропагував Григорій Сковорода в своїй творчості.

    Г.Ващенко присвятив питанню виховання молоді у християнському дусі низку статей у журналі «Визвольний шлях», що виходив у Лондоні. Ця проблематика висвітлена ним, зокрема, в працях «Християнський виховний ідеал», «Найхарактерніші риси християнської філософії», «Космологічний доказ буття Божого», «Моральний доказ буття Божого», «Євангелійський ідеал людини» й ін. [13]

    Г.Ващенко, як і Г.Сковорода, наголошує: «Основними  є здобутки духовної культури й насамперед народні ідеали, що міцно пов’язані зі світоглядом, релігією і мораллю. Якщо ці ідеали високі й здорові, то це перша запорука того, що нація з честю витримає найтяжчі іспити історії і збереже себе в найтяжчих умовах внутрішнього і міжнародного життя… Коли ж вони низькі і нездорові, то навіть при найбільш сприятливих умовах життя нації буде розкладатися…»[14]

    Україна зараз переживає не найкращі часи. Українське національне виховання, виховання християнської моралі фактично поза увагою держави і як наслідок  в рейтингах міжнародних організацій Україна займає:

    – 1-е місце в світі по рівню дитячого алкоголізму.

    – 1-е місце в Європі по захворюванню на туберкульоз та СНІД.

    – 5-е місце в світі серед країн з найбільшою кількістю емігрантів.

    – 10-е місце в світі по кількості в’язнів на 100 тисяч населення – 334 (при нормі 70-80 чоловік для розвинутих країн).[15]

    Саме тому педагогічні виховні ідеали і Г.Сковороди і його талановито послідовника Г.Ващенка особливо актуальні.

    Виховний лозунг «Бог і Україна» сповідувала в своїй педагогічній діяльності  окрім Г.Ващенка, Софія Русова.

    На початку своєї діяльності Софія Русова пише низку статей, присвячених життю і творчості видатних письменників, філософів, діячів культурно-освітньої ниви. Особливої уваги заслуговує видана окремою книжкою її праця «Страннік Григорий Саввич Сковорода. Біографіческий очерк», в якій вона намагається виокремити моральне кредо Г.Сковороди як предтечі української філософської думки та звертає увагу на виховну складову творчості Г.Сковороди.

    У подальшій своїй діяльності Софія Русова зосереджується на педагогічній творчості, яка спрямована на вкорінення в школі українського національного виховання, складовою якої є християнська мораль, що досить ґрунтовно і детально висвітлена великим філософом Г.Сковородою.

    Сучасна українська педагогіка вкрай потребує системного підходу по впровадженню в практику роботи загальноосвітніх шкіл принципів українського національного виховання та християнської моралі. Не менш важливим є напрямком діяльності науковців, вчителів-практиків  є осмислене застосування в своїй діяльності педагогічних надбань Г.Сковороди, Г.Ващенка та С.Русової.

    Список використаних джерел

    1. Базалук О.О. Філософія освіти: навчально-методичний посібник/О.Базалук, Н.Юхименко – К.:Кондор, 2010. – 164 с.
    2. Базиль Л. Використання творчої спадщини Григорія Ващенка у фаховій підготовці вчителів-словесників/ Л.Базиль [Електронний ресурс].-Режим доступу:http:www.ukrlit.vn.ua/article1/1858.html
    3. Буяк Б.Б. Філософські ідеї щодо національного патріотичного виховання молоді у творчій спадщині Григорія Ващенка. [Електронний ресурс]. -Режим доступу:   http: //www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Gileya/2012_59/ Gileya59/F50_doc.pdf
    4. Ващенко Г. Виховний ідеал / Г.Ващенко. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 345 с.
    5. Ващенко Г. Виховання любові до Батьківщини / Г.Ващенко// Вибрані педагогічні твори. – Дрогобич: Відродження, 1997. – 323 с.
    6. Вишневський О. Українське національне виховання / О.Вишневський. – Тернопіль, 1996. – 435 с.
    7. Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – 1398 с.
    8. Кулик І.О. Педагогічна історіографія 30-40-х рр. про творчу спадщину Григорія Сковороди, 2010. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/ped/2010_80/Kulyk.pdf
    9. Коваленко Є.І., Пінчук І.М. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. – Ніжин, 1998. – 213 с.
    10. Рейтинги міжнародних організацій [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-persha-v-sviti-po-dityachomu-alkogolizmu-i-druga-v-yevropi-za-rivnem-vil.html
    11. Стефанюк С.К. Деякі аспекти етнопедагогічної освіти як можливості духовно-творчого розвитку особистості/ С.К.Стефанюк // Педагогічка і психологія. – 1998. – № 2. – С. 125-131.

    [1]Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.214

    [2] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.218

    [3] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.218

    [4] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.218-219

    [5] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.219

    [6] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.219

    [7] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.219

    [8] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.213

    [9] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.74-75

    [10] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.70

    [11] Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів/За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків – Едмонтон – Торонто:Майдан;Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011 – С.60-61

    [12] Кулик І.О. Педагогічна історіографія 30-40-х рр. про творчу спадщину Григорія Сковороди, 2010. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/ped/2010_80/Kulyk.pdf

    [13]  Буяк Б.Б. Філософські ідеї щодо національного патріотичного виховання молоді у творчій спадщині Григорія Ващенка. [Електронний ресурс]. -Режим доступу:   http: //www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Gileya/2012_59/ Gileya59/F50_doc.pdf

    [14] Базиль Л. Використання творчої спадщини Григорія Ващенка у фаховій підготовці вчителів-словесників/ Л.Базиль [Електронний ресурс].-Режим доступу:http:www.ukrlit.vn.ua/article1/1858.html

    [15] Рейтинги міжнародних організацій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-persha-v-sviti-po-dityachomu-alkogolizmu-i-druga-v-yevropi-za-rivnem-vil.html

    ____________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                                                                                                           Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

    Українське патріотичне виховання молоді  – головна складова

    розвитку державності.

     

    В статті аналізується стан українського патріотичного виховання, наводяться дані соціологічних досліджень, висвітлюються шляхи вдосконалення  українського патріотичного виховання як головної складової розвитку державності України.

    Ключові слова: українське патріотичне виховання, законодавча база України з проблем виховання, учнівський і вчительський патріотизм, складові українського патріотизму.

    В статье анализируется состояние украинского патриотического воспитания, приводятся данные социологических исследований, освещаются пути совершенствования украинского патриотического воспитания как главной составляющей развития государственности Украины.

    Ключевые слова: украинское патриотическое воспитание, законодательная база Украины по проблемам воспитания, ученический и учительский патриотизм, составляющие украинского патриотизма.

    In this article is analyzed state of Ukrainian patriotic education, shown facts of social researches, reported ways of upgrading of Ukrainian patriotic education as the main part of progress of Ukrainian state system.

    Keywords: Ukrainian patriotic education, legislative of Ukraine foundation of educational questions, students and teachers patriotism, components of Ukrainian patriotism.

    Становлення і розвиток Української держави вкрай потребує нового покоління, яке здатне зберегти і примножити історичне і культурне надбання українського народу, яке усвідомлено буде берегти і захищати незалежність України, дбати про її економічний поступ. Здавалося би прописні істини, майже аксіома, яка не потребує доведення. Іншими словами: розвиток України забезпечить молоде покоління, виховання якого найперший і найголовніший обов’язок нашої держави.

    Ще Цицерон влучно сказав: «Основа держави складається з правильного виховання молоді».

    Важко щось заперечити, але надзвичайно важливо усвідомлювати кожному українському громадянину від найвищого посадовця до простого робітника: добробут України і добробут кожного з нас залежать від потужної державної системи виховання.

    Ще свіжа в пам’яті система виховання в Радянському союзі. Я проти тоталітарної радянської ідеології, але я за створення в Україні системи виховання українських патріотів без якої поступ в світле «завтра» неможливий.

    Наслідком відсутності протягом 20 років на державному рівні законодавчої бази по вихованню українських патріотів, хаотичність підходів різних міністерств  і відомств в питаннях виховання підростаючого покоління, байдужість педагогів до системних підходів в питанні українського патріотичного та національного виховання української молоді, привели до того,  що Україна значною мірою втратила одне покоління, яке народилось і виросло в незалежній Україні. За даними соціологічної групи «Рейтинг» (дані  2010 року) рівень патріотизму  громадян України є низьким серед молоді, у віці від 18-29 років показник готовності до еміграції становить 50, 4 %, а у віковій групі 30-39 років – 42,4 %.[1]

    Окрім того, за соціологічними даними міжнародних організацій Україна займає:

    – 1-е місце в світі по рівню дитячого алкоголізму.

    – 1-е місце в Європі по захворюванню на туберкульоз та СНІД.

    – 5-е місце в світі серед країн з найбільшою кількістю емігрантів.

    – 10-е місце в світі по кількості в’язнів на 100 тисяч населення – 334 (при нормі 70-80 чоловік для розвинутих країн).[2]

    Наведені цифри переконливо свідчать: настав час поставить в Україні одним із першочергових завдань – виховання українського патріотизму.

    Якщо не об’єднати зусилля навколо цієї надзвичайно важливої державницької проблеми втратимо ще не одне покоління молоді, а згодом під загрозою стане і незалежність України.

    В світі не існує ні одної, навіть найдемократичнішої держави, де виховання в школі було б відірвано від державної політики та ідеології. Отже, головна мета державної системи виховання – це ідеологія і політика держави.

    В Україні головною метою виховання повинна бути українська ідеологія, український патріотизм, вірність і відданість незалежності України.

    Про архіважливість значення виховання підростаючого покоління для розвитку держави зазначали великі філософи античного світу, над цією проблемою працювали К. Гельвецій, Ж.Ж. Руссо, Й. Песталоцці, І.Кант, Ф.Рейн, Й. Гербарт, А. Герцен, М. Чернишевський, К.Ушинський, С.Русова, І.Франко, Б.Грінченко, М.Драгоманов, І.Огієнко, Ю.Руденко, П.Щербань та інші.

    На початку XX століття С.Русова писала: «Велике слово – школа! Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу»,[3] «Щаслива та нація, яка має змогу утворити в своїй державі національну школу для всієї людності», бо тільки справжня національна школа дає нації «змогу посилити свої економічні можливості і широко розвинути культурні творчі сили».[4]

    Відомий педагог 1921-1944 років В.Островський просто і зрозуміло тлумачив поняття національної школи і її виховних завдань: «Український народ повинен мати національну школу. З цим усі згодні. Але поняття «національна школа» не всі мислять з однаковим змістом. Для одних національна українська школа така, в якій навчання проводиться українською мовою, для других цього мало, – вони згоджуються визнати за національну українську школу лише таку школу, в якій увесь стрій, уклад життя, логіка мислення, світогляд, об’єкт виховання – все це буде відповідати природі українця, цебто в якій буде виховання».[5] Розвиваючи свої положення про національну українську школу, він писав: «Не візьмемося ми за національне виховання нашого народу, виховають його чужі люди, але на користь не Україні, а собі. Національне виховання народу – це наше право і наш обов’язок. Коли ми знайомі з духом нашого народу, з його вдачею, бажаннями й устремліннями, шлях національного виховання буде для нас ясний і простий». [6]

    І.Франко глибоко вболівав за долю українців, за долю української нації «Все, що йде поза рами нації – се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеями раді би покрити свої змагання за панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими фразами» прикривати своє духовне відчуження від рідної нації»[7]

    Слід згадати і слова М.Драгоманова про сутність любові до України та праці на її благо: «Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, тільки не для України і її народу. Вони повинні поклястися собі не кидати українську справу. Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнування капіталу українського народу. А за даних обставин кожна втрата є безповоротною».[8]

    Не вдаючись до беззаперечних аргументів на користь української мови, як головної складової виховання патріотів України, наведу лише слова Карла Маркса: «хто не знає мови народу, на землі якого він живе, той є або гостем, або наймитом, або окупантом»[9]

    Сьогодні всім освітянам, науковцям, простим українським громадянам варто задуматись над тим, чому все-таки питання виховання молоді мало кого хвилює?

    Чи головна причина в тому, що немає чіткої законодавчої бази, відповідних законів України, постанов та фінансування?

    Думаю, що законодавство – це важливо, але що заважає без законодавства в  школі, у вищому навчальному закладі цілеспрямовано і послідовно виховувати українську молодь?

    Якщо задуматись, то нічого не заважає, адже ми вже більше 20 років незалежна держава і виховати дітей на героїчних прикладах борців за волю України, прищеплювати любов до рідної історії, мови, культури, як кажуть, сам Бог велів.

    Але, на жаль, часто ця робота ведеться або ніяк, або абияк. Наведу декілька вражаючих прикладів.

    21 листопада 2012 року я з групою громадських активістів їздила на вшанування  пам’яті полеглих за волю України воїнів армії УНР, учасників армії Другого Зимового походу, які були розстріляні воїнами Червоної армії 21 листопада 1921 року в м.Базар, тоді Волинської губернії, зараз селище Житомирської області Народицького району.

    Для розуміння трагічності долі молодих хлопців, воїнів армії УНР,наведу деякі історичні дані. Біля міста Базар армія УНР в нерівною бою потерпіла поразку, багатьох воїнів під час битви було вбито, 537 потрапили в полон. «Ніч полонених тримали у місцевій церкві. Судити їх мали у м.Києві, але з огляду на безпеку «Чрезвычайная пятерка»приїхала до містечка Базар. Тут Г.Котовський звертався з агітацією до полонених, щоб вони вступали до Червоної армії, обіцявши взяти їх до своєї кінноти. Йому відповів рядовий козак С.Щербак: «Я – козак 6 Січової стрілецької дивізії Щербак! Від себе і козаків, яких я знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерті, але до вас служити не підемо. Бийте! Ми на смерть готові!»[10]

    22 листопада 1921 року було оголошено вирок: «Лиц, перечисленных в приложенном к сему списку, в числе 359 человек, как злостных и активных бандитов, расстрелять». Свої підписи під резолюцією «Расстрелять» на кожній «Анкете для перебежчиков или пленных закордонных государств» поставили: Ілля Гаркавий (національність невідома), молдованин Григорій Котовський, росіянин Андрій Іванов, євреї Лівшиц і Фріновський. Та самого розстрілу більшовицькій владі було мало. Тоді зігнали мешканців навколишніх сіл і хуторів та наказали їм викопати яму, а потім наочно продемонструвати, «як московська влада карає тих, хто бореться за Волю України».[11]

    В 11-й годині ранку з церкви вивели змучених і закривавлених, майже голих, українських вояків. Ще тут один з комісарів запропонував вступити на службу до Червоної армії. Через хвилину з гурту засуджених пролунали короткі промови: «Старшини і стрільці! Умираємо за волю народу! Нашої смерті не простять ворогам! Про нас не забуде народ! Свідомо вмираємо за волю України!» Вслід за цими словами пролунало: «Ще не вмерла Україна!». Голоси засуджених заглушили більшовицькі кулемети та гвинтівки.[12]

    Наша невелика делегація з Києва була в пам’ятний день розстрілу єдина: не було жодного школяра та вчителя місцевої школи, голови села, інших державних чиновників.

    Про день вшанування всі вони були заздалегідь нами офіційно повідомлені.

    На величному пам’ятнику з гіркотою прочитала викарбувані слова «Збудовано з ініціативи та на кошти українців Великобританії». Отже виходить це треба не українцям в Україні, а українцям у Великобританії. А ті, кого розстріляли, свято вірили, що їх подвиг не забудуть нащадки.

    Якого ще кращого прикладу служіння Україні шукати вихователям? Але в школах про подвиг під Базаром, під Крутами чомусь майже не згадують.

    Колись в радянські часи тільки за згадку про ці події кидали в тюрми, але сьогодні що нам заважає брати подвиги в ім’я України за взірець виховання.

    Допоки кожен з освітян не дасть собі відповідь на це запитання, ніяке нове законодавство не допоможе.

    Воїни армії УНР, що брали участь в Зимовому поході, були з різних куточків України: Полтавщини, Галичини, Чернігівщини, Київщини, Херсонщини, Волині, Поділля, Харківщини, Катеринославщини, Переяславщини, Одещини та інших куточків України.

    Їм було від 22-30 років, коли вони свідомо зробили крок назустріч смерті заради незалежності України.

    Сьогодні відомі імена всіх розстріляних. Багато їх було із Київщини.

    Це: Якубовський Павло Володимирович (1895, 26 років, м.Біла Церква),

    Погиба Феодор Данилович (1898, 23 роки, м.Літки),

    Грох Митрофан Васильович (1888, 33 роки, м.Народичі),

    Збаращенко Олександр Петрович (1984, 27 років, м.Сквира),

    Синиця Стефан (1887, 24 роки, м.Узин),

    Бойко Андрій Олександрович (1899, 22 роки, м.Біла Церква),

    Сускин Павло Юхимович (1898, 23 роки, с.Нові Петрівці),

    Манжула Іван Федорович (1898, 23 роки, м.Переяслав-Хмельницький),

    Мельниченко Олексій Федорович (1882, 29 років, м.Васильків),

    Моргун Степан Трохимович (1900, 21 рік, с.Малі Прищепи),

    Радченко Василь Матвійович (1894, 27 років, с.Зазимьє),

    Гладченко Ілько Семенович (1888, 33 роки, Васильківський пов.),

    Чередниченко Степан Омельянвич (1898, 23 роки, Васильківський пов.),

    Кулик Іван Іванович (1900, 21 рік, м.Яготин),

    Бондаренко Оверко Ісакович (1890, 31 рік, с.Синиця),

    Радченко Іван Сергійович (1898, 23 роки,  Богуславська вол.),

    Щербак Степан Терентійович (1901, 20 років, Таращанський пов.),

    Власюк Павло Григорович (1897, 24 роки, Київська губ.),

    Плавка Трохим Іванович (1899, 22 роки, с.Ставище).[13]

    Чи хоч одного із цих героїв знають і шанують в школах Київщини. Думаю, в цьому напрямку педагогам є над чим працювати… І є над чим працювати всім державним мужам, науковцям, громадським діячам.

    В Росії, наприклад, вже прийнятий у першому читанні «Закон про патріотичне виховання в Росії», діє велика кількість різних державних нагород за досягнення у патріотичному вихованні молоді, виділяються кошти на цільову програму патріотичного виховання, що діє вже 15 років

    Всього цього в Україні поки що немає. Подібну законодавчу базу, спрямовану на формування високопатріотичної і духовної української нації, необхідно прийняти і в нас.

    Головне, щоб ті, хто працюватимуть над законодавчою базою, і ті, хто безпосередньо працює з молоддю безмежно любили Україну, пам’ятали слова Володимира Сосюри «Всім серцем любіть Україну свою, і вічні ми будемо з нею!», адже саме любов до України є головною складовою успішного, ефективного і потужного розвитку нашої держави.

     

    Список використаних джерел

    1. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні статті: В 2-х т. – К.: Наукова думка, 1970. – Т.2. – С.349.
    2. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ru.wikiquote.org/wiki/Карл_Маркс
    3.  Електронний ресурс. – Режим доступу: www.mon.gov.ua/images/files/kollegy/21.doc
    4.  Журнал «Воєнна історія» № 5(59) 2011. Л. – С.39-40, 93 – 102.
    5. Островський В. Національне виховання //Вільна українська школа, 1918 – 1919, № 3. – С.139-140.
    6. Рейтинги міжнародних організацій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-persha-v-sviti-po-dityachomu-alkogolizmu-i-druga-v-yevropi-za-rivnem-vil.html
    7. Русова С.Нова школа //Вибрані педагогічні твори. – К.:Освіта, 1996. – С.2007.
    8. Русова С. Національна школа //Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.І. (за ред.Є.І.Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – С.85.
    9.  Франко І. Поза межами можливого //Твори: В 50т. – К., 1956-1989. – Т.40. – С.284

    [1] Електронний ресурс. – Режим доступу: www.mon.gov.ua/images/files/kollegy/21.doc

    [2] Рейтинги міжнародних організацій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-persha-v-sviti-po-dityachomu-alkogolizmu-i-druga-v-yevropi-za-rivnem-vil.html

    [3] Русова С.Нова школа //Вибрані педагогічні твори. – К.:Освіта, 1996. – С.2007.

    [4] Русова С. Національна школа //Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.І. (за ред.Є.І.Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – С.85.

    [5] Островський В. Національне виховання //Вільна українська школа, 1918 – 1919, № 3. – С.139.

    [6] Островський В. Національне виховання //Вільна українська школа, 1918 – 1919, № 3. – С.140.

    [7] Франко І. Поза межами можливого //Твори: В 50т. – К., 1956-1989. – Т.40. – С.284

    [8] Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні статті: В 2-х т. – К.: Наукова думка, 1970. – Т.2. – С.349.

    [9]  Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ru.wikiquote.org/wiki/Карл_Маркс

    [10] Журнал «Воєнна історія» № 5(59) 2011. Л. – С.39.

    [11] Журнал «Воєнна історія» № 5(59) 2011. Л. – С.40.

    [12] Журнал «Воєнна історія» № 5(59) 2011. Л. – С.40.

    [13] Журнал «Воєнна історія» № 5(59) 2011. Л. – С.93 – 102.

    _________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                          Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

    Виховні орієнтири початкової школи: зміст та шляхи вдосконалення

    В статті аналізуються навчальні програми та підручники для учнів початкових класів на предмет наповнення їх українознавчим змістом та «Основних орієнтирів виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1243 від 31.10.2011 року.

    The article examines the curricula and textbooks for primary school pupils in terms of their filling with Ukrainian studies content and Content of “Basic orientations education students 1-11 grade secondary schools of Ukraine”, approved by the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine № 1243 from 31.10.2011 year.

    Ключові слова: Виховні орієнтири в початкових класах, зміст навчальних програм в початковій школі, українське національно-патріотичне виховання учнів молодших класів.

    Keywords: Educational guidance in the elementary grades, main point of curriculums in elementary school, the Ukrainian national-patriotic education of primary school students.

    Головна мета – привернення уваги широких кіл освітян, громадських і політичних діячів до обговорення «Основних орієнтирів виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1243 від 31.10.2011 року та необхідність оновлення їх змісту.

     Проголошена в 1991 році незалежність української держави з великими труднощами втілюється в життя. Одна справа проголосити, інша справа зробити Україну справді незалежною і демократичною європейською державою.

    Виросло нове покоління, вільне від комуністичної великодержавної ідеології. Але ідеології української незалежної держави молодь так і не відчула. Як наслідок,  рівень українського патріотизму  підростаючого покоління є низьким, у віці від 18-29 років показник готовності до еміграції становить 50, 4 %, а у віковій групі 30-39 років – 42,4 %. [1] Окрім того, за соціологічними даними міжнародних організацій Україна займає:

    – 1-е місце в світі по рівню дитячого алкоголізму.

    – 1-е місце в Європі по захворюванню на туберкульоз та СНІД.

    – 5-е місце в світі серед країн з найбільшою кількістю емігрантів.

    – 10-е місце в світі по кількості в’язнів на 100 тисяч населення – 334 (при нормі 70-80 чоловік для розвинутих країн).[2]

    Підвалини українського патріотизму, безперечно, закладає початкова школа. Без належно організованої системи українського національно-патріотичного виховання в дитячих садках, в молодших класах загальноосвітніх шкіл важко сподіватись, що учні старших класів стануть патріотами України і буде сформована повнокровна українська нація.

    Любов до рідної України, її історії, культури, українського слова самі собою не з’являються. Дітей треба цьому наполегливо вчити з найменшого віку.

    Ще Цицерон влучно сказав: «Основа держави складається з правильного виховання молоді».

    На початку XX століття С.Русова писала: “Велике слово – школа! Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу”,[3,с.207] “Щаслива та нація, яка має змогу утворити в своїй державі національну школу для всієї людності”, бо тільки справжня національна школа дає нації “змогу посилити свої економічні можливості і широко розвинути культурні творчі сили”.[4,с.85]

    Про архіважливість значення виховання молоді для розвитку держави зазначали великі філософи античного світу, над цією проблемою працювали К. Гельвецій, Ж.Ж. Руссо, Й. Песталоцці, І.Кант, Ф.Рейн, Й. Гербарт, А. Герцен, М. Чернишевський, К.Ушинський, С.Русова, І.Франко, Б.Грінченко, М.Драгоманов, І.Огієнко та інші.

    Яке ж місце посідає виховна робота в початкових класах в сучасній українській школі? Питання виховання українського патріотизму, відчуття приналежності до української нації, виховання любові до України, української мови, української культури повинно б бути головним в самому змісті підручників для початкових класів та у Навчальних програмах для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням українською мовою.[5]

    Навчальні програми для 1-4 класів рекомендують вчителю початкових класів «особливу увагу приділяти збереженню та зміцненню здоров’я учнів, їх моральному та громадянському вихованню».[5] Результатом такої роботи є «здійснення особистісно орієнтованого навчання та виховання».[5]

    Це найголовніша теза по вихованню учнів початкових класів на уроках.

    Вражає те, що в цьому документі ніде немає поняття українського,  національно-патріотичного виховання, в коментарях до кожного навчального предмету є що завгодно з проблем виховання, але тільки не ці поняття.

    В курсі вивчення української мови для 1 класу ставиться за мету реалізація «загальнокультурного виховання». [5] Невже ми хочемо в Україні виховувати космополітів, а не українських патріотів?

    Ніде не ставиться за мету виховання любові і поваги до української мови, української культури. Такої мети не стоїть і в навчальних предметах, які б здавалось би покликані формувати  ці поняття: «образотворче мистецтво», «музичне мистецтво» та інші, хоч сама тематика уроків вимагає такого завдання.

    Метою навчального предмета «російська мова у загальноосвітніх закладах (класах) з українською мовою навчання» є «забезпечення позитивної мотивації до вивчення російської мови.[5]

    Проте в курсі вивчення російської мови завдання виховання поваги і любові до української мови як державної мови не стоїть. Це далеко не глибокий аналіз мети і завдань, які вчителю початкових класів необхідно реалізувати в ході навчальних дисциплін. Серед всього цього «розмаїття» виховних і навчальних завдань відсутнє головне – наскрізне прищеплення маленьким школярам любові до України і всього українського. Загальновідомо, що не можна навчитись любити чужу матір, коли не любиш свою. Виховання любові до України і приналежності до Великої нації українців як головною складовою мети виховання, на жаль, відсутнє в Навчальних програмах для 1-4 класів. Наскільки ж воно присутнє в підручниках для початкових класів?

    Проаналізувавши зміст підручників з рідної мови для 1-3 класів. (Це вісім підручників (кожен клас – дві частини) із загальною кількістю 743 сторінки), можна побачити, що на всіх 743 сторінки всього 27 тез або речень, де згадуються слова, пов’язані з Україною.  Лише 2 рази у вправах вживається термін українська мова. Ось вони: «Українська мова – державна мова України» [6], «Ми – українці. Мова наша – українська»[7].

    Алогічно, що в підручниках з Рідної мови немає вправ про красу рідної мови, її многостраждальну історію, про її мелодійність в українських піснях тощо.

    І це на фоні того, що лише 34,4 відсотки дітей вдома спілкуються українською мовою, в школі українською мовою спілкуються лише 46,2 відсотки. То які в нас школи: українські чи російські?[18]

    Статистика говорить про те, що більшість – російські, бо говорить більшість дітей в школі російською мовою, вдома – також.

    Вчителі, науковці, всі, хто причетний до виховання школярів, особливо в початковій школі, мають усвідомити, що заміна рідної мови іншою означає денаціоналізацію і веде до заміни однієї культури, духовності, нації іншою.

    Софія Русова писала, що рідна мова для українських дітей є «найважливішим засобом виховання патріотизму», «найголовнішим засобом для розвитку розуму».[8]

    В «Читанках» для початкових класів прекрасно підібраний матеріал про українську мову, про книжку, до програмного матеріалу ввійшли кращі зразки усної народної творчості, кращі твори українських письменників і поетів. Але оповідань з історії України немає! За винятком оповідання про Велику Вітчизняну війну.[9,10,11,12,13,14]

    А як же виховувати любов і повагу до незалежності України, державності, які виборювались століттями?

    Сьогодні є багато дитячих літературних творів з історії України. В них змальовані ті легендарні українці, про яких із великим задоволенням прочитали б учні початкових класів, і вчились у них любити боронити свою Батьківщину. Але в жодній з читанок таких оповідань немає.

    А це та основа, без якої виховати українських патріотів і сформувати повноцінну українську націю неможливо. Чому цієї життєдайної підвалини формування справжніх патріотів України в підручниках для початкових класів немає? Відповідей дві: або ці важливі теми не вносяться в зміст свідомо, або ті, хто пишуть чи упорядковують підручники, дуже далекі від елементарних складових виховання українського патріотизму та цілеспрямованого формування української нації.

    Очевидно, що зміст початкової освіти треба негайно вдосконалювати в напрямку наповнення його українським змістом, українською історією, українською культурою, українськими традиціями і звичаями, українськими героями. Адже одне з головних завдань початкової школи – формувати дитину-українця на своїй національній основі, народній педагогіці, пам’ятаючи при цьому слова Тараса Шевченка: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

    Велике значення в українському національно-патріотичному вихованні мають народні обряди. Досить поверхово, епізодично ці теми даються в підручниках для початкових класів. Невичерпним джерелом виховання в молодших школярів любові до українських народних звичаїв і обрядів є збірник народних ігор для дітей Володимира Верховинця «Весняночка». [15]  В цій збірці на кожну пору року дається підбірка дитячих ігор з їх описом, словами, музичною грамотою.

    Цей посібник можна широко використовувати на уроках фізкультури, музики, читання, рідної мови, в позакласній роботі. Необхідність у його перевиданні великим тиражем та передачу до українських шкіл назріла вже давно.

    Стан початкової освіти в Україні слід привести у відповідність з педагогічними поглядами видатного педагога, громадського діяча, талановитої доньки України, Софії Русової, яка ввійшла в історію педагогіки як визначний теоретик дошкільної і початкової освіти. Внесені корективи в зміст і систему початкової освіти, які базуватимуться на її педагогічному доробку, обов’язково принесуть бажаний результат.

    С. Русова звертала увагу на те, що «найдорожчий скарб кожного народу – його діти, його молодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя».[16]

    В творчості С. Русової чільне місце займає українське національне виховання «Національне виховання, – писала педагог, – є певний грунт у справі зміцнення моральних сил дитини і оновлення відродженої душі народу».[17]

    В сучасних умовах незалежність України потребує зміцнення і розвитку. Допомогти забезпечити поступальний рух нашої держави може нове покоління, виховане в любові до України, одухотворене розумінням важливості виконання цієї місії на своїй Батьківщині. Закласти основи зросту Великої Української нації – основне завдання початкової школи.

    Є ще один важливий документ, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, № 1243 від 31.10.2011 року «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», де сформульовані загальні напрямки виховної роботи в школах.

    «Метою основних орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи на основі громадянських та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України».[17] Яке відношення має ця мета до українського національно-патріотичного виховання?

    Cформульована і основна мета виховання, наводжу повний текст: «Метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.[17]

    У процесі привласнення особистістю вироблених людством морально-духовних цінностей коригується її потребнісна, когнітивна та діяльнісна  сфери. Сучасна психолого-педагогічна наука вважає джерелом мотивації вчинків людини, її поведінки систему та ієрархію внутрішніх цінностей. У психічно здорової людини ця система має три рівні: на нижчому рівні – особисті та матеріальні цінності (власні потреби, задоволення); на середньому – культурні цінності (мистецтво, наука, загальноприродні надбання, правопорядок); на вищому – духовні цінності (ідеали, ціннісні настанови, обов’язок перед суспільством). Загальній меті виховання підпорядковується спеціально спроектована система супірядних, поетапно конкретизованих цілей за напрямами виховання, сконцентрованих на вихованні цінностей природи, культури, соціальних цінностей та особистісних цінностей»[17]. Коментарі, як кажуть, зайві, українського духу «орієнтири виховання» зовсім не закладають!

    В V розділі цього документа (Зміст виховної діяльності. Ціннісне ставлення до себе. Для початкової школи.) рекомендують такі виховні досягнення: «Сформованість основ духовно-морального та фізичного розвитку особистості:

    –                     Усвідомлення цінності власного життя і збереження здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного, культурного) свого і кожної людини;

    –                     Адаптація до змін навколишнього середовища, пізнання прекрасного у собі, основ  самооцінювання, самоконтролю, саморегуляції, самоповаги, почуття гідності, безпеки власної життєдіяльності;

    –                     Знання та навички ведення здорового способу життя (дотримання правил гігієни, рухового режиму)». [17]

    Отже, головною метою виховної роботи в початкових класах загальноосвітніх закладів, зокрема, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, не ставить виховання українського патріотизму, національної самосвідомості та любові до України.

    В цьому головна причина того, що в школах не закладається належний фундамент формування української нації і українського патріотизму.

    Правда, автори «Основних орієнтирів виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» внесли в VI розділ (Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави) виховні досягнення, які передбачають «сформованість основних понять про народ, націю, суспільство, державу:

    –                     Почуття поваги та гордості до рідного краю, народу, мови;

    –                     Відчуття себе громадянином України, шанування державних символів, Конституції України;

    –                     Любові до культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів;

    –                     Розуміння правил взаємодії людей у колективі, суспільстві та безконфліктність їх спілкування, толерантного ставлення до представників інших національностей, шанобливого ставлення до їх культури, релігії, традицій».[17]

    Чому ж це вкрай важливі для української держави  виховні досягнення не є головними в «Основних орієнтирах виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»? І чому автори бояться в тексті вживати словосполучення «українська мова», «український народ», «українська культура», «українські традиції» тощо?

    Сьогодні це риторичне запитання, на яке все-таки треба дати відповідь. Без аналізу ситуації із змістом державних орієнтирів виховання в загальноосвітніх закладах, затверджених Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, та формування чітких орієнтирів українського національно-патріотичного виховання збудувати міцну Українську державу неможливо. Така ситуація з проблемами українського національно-патріотичного виховання є реальною загрозою національній безпеці України.

    Просто не буде кому свідомо будувати Українську державу. І початкова школа одна з головних ланок у цьому великому будівництві.

    _____________________

    Список використаних джерел 

    1. www.mon.gov.ua/images/files/kollegy/21.doc
    2. http://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-persha-v-sviti-po-dityachomu-alkogolizmu-i-druga-v-yevropi-za-rivnem-vil.html
    3. Русова С. Нова школа/ Біля джерел української педагогічної думки/ Софія Русова // Вибрані педагогічні твори. – К. : Освіта, 1996. – С.207-219.
    4. Русова С. Національна школа / Софія Русова // Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.І. (за ред.Є.І.Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – С. 16-104.
    5. http://www.mon.gov.ua/ua//activity/education/56/general-secondary-education/
    6. Рідна мова 3 клас, 1 частина
    7. Рідна мова, 4 клас, 1 частина
    8. http://krai.lib.kherson.ua/r1-peopl-1.htm
    9. Читанка, 2 клас, І частина, Київ, «Освіта,2004, 126с., Савченко О.Я.
    10. Читанка, 2 клас, ІІ частина, Київ, «Освіта,2002, 144с., Савченко О.Я.
    11. Читанка, 3 клас, І частина, Київ, «Освіта,2003, 142с., Савченко О.Я.
    12. Читанка, 3 клас, ІІ частина, Київ, «Освіта,2003, 144с., Савченко О.Я.
    13. Читанка, 4 клас, І частина, Київ, «Освіта,2004, 160с., Савченко О.Я.
    14. Читанка, 4 клас, ІІ частина, Київ, «Освіта,2004, 176с., Савченко О.Я.
    15. В. Верховинець //Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного віку та молодших школярів. Видання четверте, перероблене і доповнене. – Київ: Музична Україна, 1979. – 339 с.
    16. Грисюк О.М.//Педагогічні ідеї Софії Русової у контексті аналізу програм сучасного дошкільного виховання/ Вісник Чернігівського національного педагогічного університету ім..Т.Шевченка, 2011, № 93.
    17. mon.gov.ua/images/files/pozashkilna/1243.doc
    18. http://www.pravda.com.ua/rus/news/2012/08/31/6971819/view_print/
    __________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                        Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

     

    Українське національно-патріотичне виховання в нормативно-правових актах України

     

    В статті аналізується нормативно-правові акти України, які стосуються українського національно-патріотичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах, акцентується увага на вкрай низькому забезпеченні в них українського змісту освіти, українського національно-патріотичного виховання, робиться обґрунтований висновок про те, що нормативні акти за 2011-2013 роки, що стосуються цього питання, базуються на основоположних складових космополітизму, а не українського патріотизму.

    The article analyzes the normative legal acts of Ukraine concerning the Ukrainian national-patriotic education in secondary schools, focuses on providing extremely low in them Ukrainian educational content, Ukrainian national-patriotic education, draws  founded conclusion that the  normative legal acts for 2011 -2013 years that touch this subject,are based on the fundamental components of cosmopolitanism, not Ukrainian patriotism.

    Ключові слова: нормативно-правові акти: Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»), «Національна доктрина розвитку освіти», наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах, сім’ї, молоді та спорту, Міністерства оборони України та Міністерства культури і туризму України  «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді», «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки», «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», рішення колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про Проект Концепції Загальнодержавної  цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки», проект «Концепції громадянської освіти та виховання в Україні», українське національно-патріотичне виховання, основні принципи патріотичного виховання, Указ Президента України «Про Національну стратегію розвитку освіти в період до 2021 року».

    Keywords: the normative legal acts: the Resolution  of the Cabinet of Ministers of Ukraine “About  the State National Program” Education (” Ukraine of the XXI century “),” National Doctrine of Education Development “, the order of the Ministry of Education and Science of Ukraine, the Ministry of Ukraine in cases of family, youth and sports, the Ministry of defense of Ukraine and the Ministry of Culture and Tourism of Ukraine   “On Approval of the Concept of national-patriotic education”, “National Strategy for development of Education in Ukraine for 2012-2021″, ” Main  targets education students, grades 1-11 secondary schools Ukraine, “the decision of Collegium of the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine” On the Concept of the National project targeted social program of patriotic education of citizens in the years 2013-2017, “draft” Concept of civic education in Ukraine”, Ukrainian national-patriotic education, basic principles of patriotism, The Decree of President of Ukraine About the National Strategy for development of Education in Ukraine for 2012-2021″.

    Третє десятиліття незалежності Україна потребує вичерпного і ґрунтовного аналізу того, що зроблено для зміцнення державності та національної безпеки України, формування української нації. Головною складовою цих базових для розвитку України понять є українське національно-патріотичне виховання.

    Ще Цицерон сказав: «Основа держави складається з правильного виховання молоді».

    Лише згуртована, високоморальна, патріотично налаштована нація здатна берегти, розвивати та зміцнювати українську державність.

    Українське національно-патріотичне виховання є потужним джерелом сили, ініціативності, підприємливості. Це той «двигун», що стимулює кожну особистість до розвитку своїх душевних і духовних сил. Національно-патріотична ідеологія повинна бути головною ідеологією держави і міститися в Законах України та законодавчих державних актах.

    Яку ж законодавчу базу в цьому питані  має Україна? Закон України «Про українське національно-патріотичне виховання» та відповідні державні програми затверджені Верховною Радою України відсутні. Найпершим документом, в якому було закріплено поняття «національна спрямованість освіти» була Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття») від 3 листопада 1993 року  № 896 (надалі – Програма).

    В ній виписані «стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі. Це:

    –         «відродження і розбудова національної системи освіти  як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави».[8]

    Програма одним з «основних шляхів реформування освіти» визначає «подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел».[8]

    А одним із основних принципів реалізації програми є «національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, визнанні освіти важливим інструментом національного розвитку і гармонізації національних відносин». [8]

    Програма «Освіта «Україна XXIстоліття» особливу увагу звертає  на зміст освіти: «оновлення змісту освіти є визначальною складовою реформування освіти в Україні і передбачає приведення його у відповідність з сучасними потребами особи і суспільства».[8]

    Стратегічними завданнями реформування змісту освіти (серед інших чинників) є:

    –              «вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах, утвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи;

    –             оптимальне поєднання гуманітарної і природничо-математичної складової освіти, теоретичних і практичних компонентів, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, органічний зв’язок з національною історією, культурою, традиціями;

    –              відображення у змісті історичної освіти закономірностей історичного розвитку, широке вивчення україно- (народо-) знавства, етнічної історії та етногенези українців, інших народів України;

    –             використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних ремесел, створення умов для органічного включення їх у трудову діяльність».[8]

    Національне виховання в цій «Програмі» займає цілий розділ:

    «Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

    Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти.

    В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

    Формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати.

    Формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою.» [8]

    Наступним документом, який стосується  національного змісту освіти та виховання була «Національна доктрина розвитку освіти», яка затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002 (надалі –  «Доктрина»). [7]

    В ній звертається увага на те, що: «актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та утвердження національного характеру освіти в Україні». [7]

    Одним із «пріоритетних напрямів державної політики розвитку освіти» є напрямок «формування національних і загальнолюдських цінностей» та «розширення україномовного освітнього простору». [7]

    Реалізуючи ці завдання і напрямки держава повинна забезпечувати:

    –                 «виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

    –                 збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин».[7]

    Розділ «Національний характер освіти і національне виховання», хоч і набагато коротший, але тут чітко вказано:

    –             «освіта  має гуманістичний характер і грунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності;

    –              освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями;

    –             національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури;

    –              національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури;

    –              головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання;

    –              національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України».[7]

    В «Доктрині» як офіційному документі вперше з’явилось поняття «національна ідея», яке згодом було досить детально обгрунтовано Інститутом проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, під назвою  «Національна ідея в становленні громадянина-патріота України» (Програмно-виховний контекст. Наклад видання – 100 примірників). [1]

    Проте в ньому визначаються «основними принципами патріотичного виховання:

    – «принцип національної спрямованості, який передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантність до культури народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

    –              принцип культуровідповідності  передбачає органічну єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь».[1]

    А головною метою патріотичного виховання є:

    –              «утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконання і повагу до культурного та історичного минулого України;

    –              формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього». [1]

    Найбільш ємким і таким, що відповідає потребам суспільства в питанні українського національно-патріотичного виховання є Наказ «Про затвердження Концепції національно-патріотичного  виховання молоді» від 27 жовтня 2009 року № 3754/981/538/49 підписаний керівниками чотирьох Міністерств України:

    –                        Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту – Павленко Ю.О.,

    –                      Міністерство освіти і науки України – Вакарчук І.О.,

    –                        Міністерство оборони України – Іващенко В.В.,

    –                       Міністерство культури і туризму України – Андріянов В.М. [4]

    Цей документ з позиції забезпечення ефективного українського національно-патріотичного виховання майже ідеальний «мета Концепції національно-патріотичного виховання полягає у створенні методологічних засад для системної і цілеспрямованої діяльності органів державної влади і громадськості щодо виховання молодої людини – патріота України, готового самовіддано розбудувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно само реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій української національної культури». [4]

    Ця Концепція передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді шляхом реалізації багатьох виховних завдань, зокрема,

    –              «формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

    –             відновлення і вшанування національної пам’яті;

    –             утвердження в свідомості громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності».[4]

    Останнім документом, де зверталась увага на національне виховання, була резолюція схвалена ІІІ Всеукраїнським з’їздом працівників освіти «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021р, [2]  жодний  пункт якої станом на 2013 рік не виконано.

    Цею Стратегією зафіксовано «незадовільний стан здоров’я та низький рівень морального, культурного і духовного розвитку молоді». [2]

    Поряд з цим зверталась увага на те, що «система освіти має забезпечувати формування особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу» [2] та зазначалось, що для реалізації цих завдань необхідно «розробити та реалізувати концепцію національного виховання» [2], в тому числі «розробити критерії оцінювання якості результативності виховної діяльності навчальних закладів». [2]

    Є ще один документ, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, № 1243 від 31.10.2011 року «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», де сформульовані загальні напрямки виховної роботи в школах.[3]

    «Метою основних орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи на основі громадянських та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України».[3]

    В ІІІ розділі цього документа сформульована і основна мета виховання, наводжу повний текст: «Метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.[3]

    У процесі привласнення особистістю вироблених людством морально-духовних цінностей коригується її потребнісна, когнітивна та діяльнісна  сфери. Сучасна психолого-педагогічна наука вважає джерелом мотивації вчинків людини, її поведінки систему та ієрархію внутрішніх цінностей. У психічно здорової людини ця система має три рівні: на нижчому рівні – особисті та матеріальні цінності (власні потреби, задоволення); на середньому – культурні цінності (мистецтво, наука, загальноприродні надбання, правопорядок); на вищому – духовні цінності (ідеали, ціннісні настанови, обов’язок перед суспільством). Загальній меті виховання підпорядковується спеціально спроектована система супідрядних, поетапно конкретизованих цілей за напрямами виховання, сконцентрованих на вихованні цінностей природи, культури, соціальних цінностей та особистісних цінностей»[3].

    Отже, головною метою виховної роботи в цьому документі Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України також не ставить виховання українського патріотизму, національної самосвідомості та любові до України.

    В цьому головна причина того, що в загальноосвітній школі не закладається належний фундамент формування української нації  та українського патріотизму.

    В 2012 році із документів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України поняття національного виховання зникає.

    31.05.2012 року з’являється рішення Колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України  (Протокол № 6/1-21) «Про проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки». [5]

    Дивно те, що такий важливий документ затверджує колегія Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в той час, коли в Міністерства освіти є Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, а в Національній академії педагогічних наук України – Інститут проблем виховання.

    Починається Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки, на мою думку, образливим для українців реченням, де український народ принизливо називають «населенням»: «Найважливішою складовою будь-якої держави є люди, які населяють країну, тобто населення». [5]

    Далі термін «населення» постійно вживається в цьому документі, часом, замінюється словом «громадяни».

    В документі з’являється новий термін «єдина політична нація». «Актуальність патріотичного виховання зумовлюється процесом формування в Україні єдиної політичної нації». [5]

    Цей термін повністю витіснив поняття національного виховання та формування у молодого покоління ознак української нації. Чи випадково  це зроблено? Чому не враховано те, що вже було прийнято за основу українського національно-патріотичного виховання в попередніх документах державних установ?

    Мета програми жодним словом не містить такого поняття як «український патріотизм», «українська нація», «виховання любові до України, до української мови», «знання історії України» тощо. Слово «Україна» в тексті програми взагалі відсутнє, за винятком  назв «Конституція України», «громадяни України», «розвиток України», «незалежність України». [8]

    Найбільш турбує те, що ця програма вперше готувалась як така, що повинна фінансуватися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів.

    В Росії, наприклад, «Програма «Патриотическое воспитание граждан Российской Федерации» фінансується державою вже більше 15 років. Очевидно, що українську «Програму «Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки» з таким антиукраїнським і антидержавним змістом  ні приймати, ні фінансувати не можна!

    Останній документ, що стосувався виховання молоді – це «Концепція громадянської освіти та виховання в Україні» (проект), який оприлюднений 29.12.2012 року на офіційному веб-сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. [6]

    Він, як і попередня програма «Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки», спрямований на виховання космополітів, адже ставить за мету «виховання громадянина, який цінує і готовий відстоювати ідеали свободи, демократичних цінностей і права людини» [6] та має «відчуття належності до світової спільноти».[6]

    Поняття українського національного виховання в цьому документі повністю відсутнє, а поняття патріотизму нівелюється поняттям «громадянське виховання», «громадськість», «громадянська культура», «громадянське суспільство».[6]

    За українську мову як основоположний фундамент формування української нації та українських патріотів взагалі в останніх двох документах ні одного слова.

    В червні 2013 року видається Указ Президента №344/2013 «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні в період до 2021 року» (надалі – Стратегія).

    Привертає увагу той факт, що Указ Президента № 347/2002 від 17.04.2002 року «Про Національну доктрину розвитку освіти» не відміняється.

    Але ці два документи суттєво відрізняються тим, що останній Указ Президента позбавлений українського змісту  освіту, українських основ виховання.

    В «Доктрині» були прописані основи українського національно-патріотичного виховання:

    «Пріоритетними  напрямами  державної політики щодо розвитку  освіти є:

    1.      формування національних   і    загальнолюдських    цінностей;

    2.      розширення україномовного  освітнього простору;

    3.      забезпечення освітніх потреб національних меншин;

    Держава повинна забезпечувати:

    1.      виховання особистості,  яка  усвідомлює  свою  належність  до Українського    народу,    сучасної    європейської   цивілізації, орієнтується в реаліях і  перспективах  соціокультурної  динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

    2.      збереження та   збагачення  українських  культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української  мови,  а  також  до історії та культури всіх корінних народів  і  національних  меншин,  які   проживають   в   Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин.

    Національний характер освіти і  національне виховання

    1.      Освіта  має  гуманістичний  характер  і   грунтується   на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності.

    2.      Освіта утверджує  національну   ідею,   сприяє   національній  самоідентифікації,    розвитку   культури   Українського   народу, оволодінню   цінностями   світової   культури,   загальнолюдськими  надбаннями.

    3.      Національне  виховання  є  одним  із головних пріоритетів, органічною  складовою  освіти.  Його  основна  мета  –   виховання свідомого   громадянина,  патріота,  набуття  молоддю  соціального досвіду,   високої   культури   міжнаціональних    взаємовідносин, формування  у  молоді  потреби  та  уміння  жити  в громадянському

    суспільстві,  духовності  та  фізичної  досконалості,   моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

    4.      Національне  виховання спрямовується на залучення громадян до  глибинних  пластів   національної   культури   і   духовності, формування  у  дітей  та молоді національних світоглядних позицій, ідей,  поглядів і переконань на основі  цінностей  вітчизняної  та світової культури.

    5.      Національне виховання має  здійснюватися  на  всіх  етапах навчання дітей   та   молоді,  забезпечувати  всебічний  розвиток, гармонійність і цілісність особистості,  розвиток її здібностей та обдарувань,  збагачення  на цій основі інтелектуального потенціалу народу,  його  духовності  й  культури,   виховання   громадянина, здатного   до   самостійного   мислення,   суспільного   вибору  і  діяльності, спрямованої на процвітання України.

    Стратегія мовної освіти

    У державі створюється система безперервної мовної  освіти, що забезпечує обов’язкове оволодіння громадянами України державною мовою,  можливість опановувати  рідну  (національну)  і  практично володіти  хоча  б  однією іноземною мовою.

    Очікувані результати

    Реалізація  Національної  доктрини …  сприятиме  істотному       зростанню      інтелектуального,      культурного, духовно-морального потенціалу   особистості   та   суспільства.

    Активізуються процеси      національної     самоідентифікації особистості.»[10]

    В «Стратегії» ці основоположні цінності формування української нації відсутні, вони замінені двома реченнями:

    «Система освіти повинна забезпечувати формування особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу.

    Пріоритетом державної гуманітарної політики щодо національного виховання має бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання.»[11]

    Указ Президента України № 344/2013 від 25.06.2013 року приймався на основі резолюції ІІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти.

    Він хоч готувався і проходив зовсім не демократично, проте в прийнятій резолюції  з’їзду для реалізації освітніх завдань по національному вихованню молоді було зазначено необхідність «розроблення та реалізацію Концепції національного виховання»[2, 350], а «ключовим напрямком освітньої політики повинні були стати: побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді».[2, 321]

    З яких причин ці важливі завдання стратегії освіти України, які були одноголосно прийняті делегатами з’їзду, в Указі Президента України  зникли,  можна лише здогадуватись.

    Але зважаючи  на те, що нація існує для того, щоб витворити і зберегти інститут незалежної держави, можна констатувати той факт, що в Україні певними силами робляться послідовні кроки  на знищення української   нації та державності України.

    Отже, аналіз нормативно-правових актів України по національно-патріотичному вихованні свідчить:

    –             Після проголошення незалежності України поняття національне виховання зафіксовано в «Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») та «Національній доктрині розвитку освіти».

    –              Найбільш вагомими документами стосовно українського національного виховання був наказ «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді»  №3754/981/538/49 від 27.10.2009 року підписаний керівниками Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України.

    –              Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки та Концепція громадянської освіти та виховання в Україні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України є антиукраїнськими і антидержавними, оскільки спрямовані на виховання в Україні космополітів, а не українських патріотів. В них відсутні поняття українського національного виховання, а також поняття виховання любові до української мови.

    –              В Україні відсутні програми, які стосуються українського національно-патріотичного виховання, затверджені Верховною Радою України, а також Закон України «Про українське національно-патріотичне виховання».

    –             Всупереч одноголосно прийнятій резолюції ІІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти з «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року», затвердженої Указом Президента України № 344/2013 від 25.06.2013 року, знято заходи по «розробленню та реалізації Концепції національного виховання» та «ключовий напрям державної освітньої політики – побудова ефективної системи національного виховання дітей та молоді», що слід розцінювати як замах на основи державності України.

    –              Відсутність належної законодавчої бази з проблем українського національно-патріотичного виховання стала одною з головних причин того, що рівень українського національно-патріотичного виховання в Україні вкрай низький, у віці від 18-29 років показник готовності до еміграції становить 50, 4 %, а у віковій групі 30-39 років – 42,4 %. [5] Окрім того, за соціологічними даними міжнародних організацій Україна займає:

    – 1-е місце в світі по рівню дитячого алкоголізму.

    – 1-е місце в Європі по захворюванню на туберкульоз та СНІД.

    – 5-е місце в світі серед країн з найбільшою кількістю емігрантів.

    – 10-е місце в світі по кількості в’язнів на 100 тисяч населення – 334 (при нормі 70-80 чоловік для розвинутих країн).[9]

    Немає важливішого завдання як виховання нового покоління українців.

    Без об’єднання зусиль держави, освітніх установ і громадськості цього зробити неможливо.

    А головне в цьому тандемі – зацікавленість всіх у вихованні високоосвіченої патріотично налаштованої української нації без якої Україна може втратити свою державність.

    Використані джерела:

     

    1. Бех І.Д., Чорна К.І.//Національна ідея в становленні громадянина-патріота України/ Програмно-виховний контекст. – К.: 2008. 40с.
    2. Матеріали ІІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти. – Київ, Чернівці: Бурек, 2011. – 400с.
    3. mon.gov.ua/images/files/pozashkilna/1243.doc
    4. http://www.mon.gov.ua/images/newstmp/2009_1/14_12/3/konc_nac_patr_vyhov.doc
    5. http://www.mon.gov.ua/images/files/kollegy/21.doc
    6. http://mon.gov.ua/img/zstored/files/doc_30112012.doc
    7. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/347/2002
    8. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF
    9. http://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-persha-v-sviti-po-dityachomu-alkogolizmu-i-druga-v-yevropi-za-rivnem-vil.html
    10.  http://www.president.gov.ua/documents/151.html
    11.  http://www.president.gov.ua/documents/15828.html

    _________________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                                                                                                           Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

     

    Про необхідність зробити українські школи українськими 

    В статті аналізується затверджені в 2011 році Кабінетом Міністрів України Державні стандарти базової і повної загальної середньої освіти, Концепція літературної освіти, затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України та проект Концепції мовної освіти, рекомендований Міністерством освіти і науки України для обговорення  на предмет наявності в них українського змісту освіти та українських засад національно-патріотичного виховання. Автор  робить обґрунтований висновок про те, що в цих документах відсутній українських дух, український зміст освіти та виховання, а головні виховні орієнтири цих нормативно-правових актів спрямовані на формування загальнолюдських цінностей, що є головною ознакою космополітизму.

    Також автор вважає невиправданим і навіть шкідливим для Української держави у Державних стандартах базової і повної загальної середньої освіти об’єднання української мови та літератури з мовами національних меншин, а історії України із світовою історією.

    The paper analyzes approved in 2011 by the Cabinet of Ministers of Ukraine State Standard of secondary education, the concept of literary education, approved by the Ministry of Education and Science of Ukraine and the draft Concept of language education recommended by the Ministry of Education and Science of Ukraine for discussion by the presence in them of educational content and Ukrainian national principles and patriotic education.The author makes substantiated conclusion that these documents don’t have Ukrainian spirit and Ukrainian content of education, and the main education targets of these normative legal acts aimed at creating universal values, which is the main feature of cosmopolitanism.

    Also, the author considers unwarranted and even harmful to the Ukrainian state in the State Standard of secondary education union of Ukrainian language and literature in the languages of national minorities, and the history of Ukraine with world history.

    Ключові слова:  український зміст освіти, українське національно-патріотичне виховання, Державні стандарти базової і повної загальної середньої освіти, Концепція літературної освіти, проект Концепції мовної освіти, космополітизм, загальнолюдські цінності.

    Keywords: Ukrainian educational content, Ukrainian national-patriotic education, the State Standard of secondary education, the concept of literary education, the draft Concept of language education, cosmopolitanism, human values.

     

    Питання української національної школи далеко не нове. Видатні педагоги України Софія Русова, К.Ушинський, Г.Ващенко, М.Стельмахович та інші звертали особливу увагу на наповнення навчального процесу українським змістом, формування ґрунтовних знань про Україну, її мову, історію, культуру. Зокрема, К.Ушинський зауважував, що суттєва відмінність західного виховання від нашого полягає в тому, що людина європейська  не тільки освічена, але навіть без відповідної освіти завжди має більше знань про свою Батьківщину, її мову, літературу, історію, географію, політичне і фінансове становище, а українці мало що знають про свою рідну державу.[1]  Незнання України в Україні можна вважати головною причиною вкрай низької національної самосвідомості українців, відсутності в них національної самоповаги та зростаючих економічних і політичних викликів. Нашу українську школу навряд чи можна назвати українською навіть ту, де викладання ведеться українською мовою. Бо справді українською школою може бути лише та школа, як вища, так і загальноосвітня, де весь навчально-виховний процес наповнений українським змістом. Його відсутність в радянські часи допомогла сформувати «нову спільність-радянський народ», без національних ознак.

    Проголошена незалежність України зобов’язувала з радянського народу виплекати і сформувати український народ. Цю відповідальну і важливу місію повинна була в першу чергу виконати нова українська національна школа, наповнена українським змістом освіти, українською суттю, українським вихованням. Наслідком цієї роботи мало б бути нове покоління, яке з  гордістю говорило б «я є українець грузинського походження», «я є українець російського походження», «я є українець єврейського походження».

    І формула, де на першому місці стоїть усвідомлення власного громадянства, а на другому-його походження, поєднує все: патріотизм, любов до України, до тих національностей, які в ній проживають, міжнаціональні дружні стосунки, мир, злагоду, внутрішню гармонію кожного громадянина України.

    Природне право кожного без винятку народу мати свою національну школу. Про це говорили педагоги різних верств, в тому числі Костянтин Ушинський.[2]

    Як же право українського народу мати свою українську національну школу реалізується в Україні?

    Спробуємо бодай поверхово проаналізувати деякі освітні нормативно-правові державні акти:

    «Державний  стандарт базової і повної загальної середньої освіти» затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1392 від 23 листопада 2011 року[3], Концепцію літературної освіти (Наказ Міністерства освіти і науки України № 58 від 26.01.2011)[4], проект Концепції мовної політики[5], рекомендований Міністерством освіти і науки України для обговорення.

    Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти  жодним чином не спирається на засади національно-патріотичного виховання. В цьому документі практично відсутній український акцент, навіть в освітній галузі («Мови та літератури»), яка є першорядною для плекання національної свідомості.

    Недопустимим в  Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти є об’єднання вивчення української мови з мовами національних меншин.

    В такому варіанті освітніх програм мови і літератури автори  хитро уникли чіткого формування акцентів українського змісту освіти, пріоритету вивчення української літератури та української мови, адже «утвердження за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей» стосується всіх літератур, які вивчаються в школі.

    Жодної тези стосовно України, української літератури, української мови, як головних складових українського змісту освіти, мети та завдань освітньої галузі «мови і літератури» немає! А це майже три з половиною аркуші друкованого тексту.

    Такий антиукраїнський документ пройшов всі необхідні узгодження і був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №  № 1392 від 23 листопада 2011 р.

    Як таке могло трапитися в незалежній Україні?! Де була опозиція, громадськість, українська інтелігенція, досвідчені вчителі, керівники шкіл, гімназій, ліцеїв?!

    Невже нам байдуже, яких дітей ми плекаємо для України?!

    Невже ми, як говорив Великий Тарас Шевченко, «Славних прадідів  великих правники погані»?!

    Не менш небезпечними, на мою думку, для формування українського патріотизму учнівської молоді є в запропонованому варіанті Історичний компонент освітньої  галузі «суспільствознавство», де записано «Метою навчання історії  в загальноосвітній школі є формування в учнів ідентичності та почуття власної гідності у результаті осмислення соціального та морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу»[6].

    Тут також побоялися написати, що метою навчання є формування української ідентичності, а замінили на просто «ідентичності», а метою цього компоненту є не знання історії та культури України, а «розуміння історії та культури України» в контексті  історичного процесу. Що означає термін розуміння? Погодження на трактування історії України у вигідному для деяких держав варіанті?

    Автори не подумали про те, що хтось їх може записати: «А яку ж саме ідентичність буде формувати школа в незалежній Україні?»

    Що означає «розуміння»?

    Метою суспільствознавчого компоненту є:

    –           «створення умов для розвитку особистості компонентного, активного, … члена європейської і світової спільноти, що здатний сприймати та ефективно відповідати на сучасні індивідуальні та суспільні виклики і загрози»[7];

    –           «формування  загальнолюдських моральних цінностей основними змістовними лініями суспільствознавчого компонента є людина в суспільно-політичній сфері, людина в соціальній сфері, людина у правовій сфері, людина в економічній сфері, людина в культурно-духовній сфері».[8]

    Тобто, в українських школах головною метою є виховання космополітів, адже за словником іншомовних слів «космополіт або громадянин світу – послідовник ідеології космополітизму, що заперечує інтереси своєї батьківщини, патріотизм і проголошує перевагу інтересів людства над інтересами окремих  народів».[9] А «космополітизм –  ідеологія, яка закликає відмовитися від національного суверенітету національних традицій і культури задля абстрактного і нереалістичного  поняття вселюдської культури і традицій»[10]

    В меті та завданнях освітньої галузі «мистецтво» також жодним словом  не згадується українське мистецтво. Все прописано так, ніби українського мистецтва взагалі не існує і ніколи не було.

    Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, що є додатком до Державного стандарту також вільні від основних складових українського змісту освіти та українського національно-патріотичного виховання молоді.

    Неприпустимими є подача вивчення історії України в контексті світової історії, що позбавляє можливості розстановки належних акцентів вивчення цієї важливої для формування української нації навчальної дисципліни.

    У Концепції літературної освіти (Наказ міністерства освіти і науки України від 26. 01. 2011 № 58)[11] виховні акценти зміщені, навіть небезпечні, оскільки підводять до усвідомлення української мови та літератури як другорядних, закріплюючи колоніальний статус і фіксуючи колоніальні травми минулого у свідомості нових поколінь.

    Незважаючи на те, що багато положень Концепції літературної освіти вельми слушні й надзвичайно актуальні в контексті сучасної освіти (вивчення літератури відбувається на основі принципів, які стали базовими у викладанні філологічних дисциплін у середній школі багатьох країн Європи: компаративності, що «дає змогу розкрити загальні закономірності літературного процесу й водночас неповторну своєрідність творів різних народів»; діалогізму, що «актуалізує розвиток зв’язного мовлення школярів», сприяє формуванню читацьких компетенцій»); цілісного підходу тощо), «Концепція» залишається антиукраїнською за суттю. Під вивіскою «демократизму» категорично нав’язується вивчення російської літератури як окремої, а не складової частини «світової» літератури, що є нічим не вмотивовано і не допустимо.

    У документі йдеться про стратегію «гармонійного співіснування» української літератури в колі не просто літератур світу, а передовсім російської літератури, якій надано особливий статус: «Особлива роль належить при цьому російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей».[12]

    Глобалізаційні виклики XXI ст., як засвідчують дослідження європейських учених-соціологів, не тільки руйнують економіки окремо взятих країн, нищать національну ідентичність, уніфікуючи людство, але й несуть загрозу дегуманізації постмодерного суспільства. І  якщо в розвинених європейських країнах ініціюють контроверсійні спроби захистити духовні пріоритети, то в Україні процеси дегуманізації, нищення української ідентичності загрозливо наростають. Сьогодні прагнення української інтелігенції зберегти національні засади буття все частіше наштовхуются на спротив провладних структур, їх небажання відійти від постколоніального малоросійського мислення і побачити Україну модерною європейською державою. Такими настроями позначені більшість важливих документів, затверджених в останні роки МОН України, у тому числі і Концепція літературної освіти. Більше того, чиновники від освіти (в обхід поважних науковців, які брали участь  роботі над Концепцією) виокремили особливу (чи не месіанську!) роль російської літератури у становленні всіх інших літератур, а надто української. І як тут не послатись на драматичну поему Лесі Українки «Оргія» і не згадати про «Рим, який ходив до Греції у школу по науку». Як тут не наголосити, що велика культура Росії починалася від стін Києво-Могилянської Академії! Чи пам’ятають про це укладачі «Концепції»?

    Крім того, помітною у «Концепції літературної освіти» стає спроба ідеологічного тиску. Явище схоже на пострадянський синдром! Чи не тому з Програм по українській літературі були вилучені українські автори, які дозволили собі «нелицеприятно» відгукнутися про Росію чи Москву? Йдеться про В.Барку, Олега Ольжича, Олену Телігу та інших. Викликає подив і добір прізвищ російськомовних поетів, уведених у цю Програму.

    Однобічне, смішне й недолуге тлумачення: «Українська література плекає любов до мови і звичаїв українців, в конкретно-образній формі доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури»[13]. А де українська історія, де доля й місія української нації? Де її ДУША? Не помітили цього в українській літературі?

    І як розуміти: «Світова література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур»?[14]  А українська література хіба цього не робить? І що це взагалі за розмінне поняття «загальнолюдські цінності»? Згадаймо за словником – це головна ознака космополітизму.  А де НАЦІОНАЛЬНІ цінності? Де НАЦІЯ? В Концепції  літературної освіти ці поняття відсутні.

    Всюди неодноразово підкреслюються як принципи літературної освіти  толерантність, мультикультуралізм тощо. Не мовиться про те, що література формує і виховує насамперед громадянина української держави, національно свідомого й гордого за свій українській народ.

    Викликає суттєві зауваження й проект Концепції мовної освіти,[15] розроблений Міністерством освіти і науки України. У вступній частині Концепції цілком слушно окреслено вплив глобалізації на гуманізацію освіти, ґрунтовно доведено актуальність цього нормативного документа, проте не сформульовано чітко його мету (яку підмінено поняттям «мета вивчення мов», що викликає додаткові зауваження) стосовно місця української мови як державної. У Концепції не наведено визначення термінів, якими послуговуються автори тексту: державна мова, рідна мова, іноземна мова, мова меншин тощо. Привертаємо увагу й на некоректність використання не встановленої на законодавчому рівні категорії «мовні меншини», що не вживається ані в європейських правових актах, ані в національному законодавстві України, на відміну від традиційного терміна «національні меншини». Не відповідає Конституції України пропоноване «Концепцією» визначення російської мови  як «мови міжнаціонального спілкування». Не є зрозумілою доцільність наголошення на цьому в проекті Концепції мовної освіти, що повинна орієнтуватися насамперед на потреби української держави та суспільства. Сумнівною є юридична техніка абзаців «Концепції» стосовно характеристики ролі української та російської мов в Україні. Структура та стилістична специфіка кожного з абзаців сприяють принципово відмінному і навіть протилежному сприйняттю обох зазначених мов, що порушує вимогу однозначності у сприйнятті рівнозначних понять і категорій. Не є виправданим відображення тези про багатонаціональність України: «Україна є полікультурною і багатонаціональною державою», адже в Україні за останнім переписом населення та соціологічними дослідженнями її національного складу проживає майже 80 відсотків українців. [16]

    Залишається незрозумілим, з якої причини з’явився проект Концепції мовної освіти в Україні і чому зміст цього документа кардинально протилежний «Концепції державної мовної політики», затвердженої Указом Президента України №161/2010 від 15 лютого 2010 року[17], який до сьогодні не відмінений?

    Відповідь на це питання є в самому проекті міністерської Концепції мовної освіти в Україні «Актуальність нової Концепції мовної освіти зумовлена необхідністю перегляду мети, змісту і структури мовної освіти з переходом на 11 річний термін навчання»[18].

    Абсурдне обґрунтування, адже завдання по вивченню державної української мови мають бути одинакові як протягом 12, так і протягом 11 років навчання.

    Український національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися в змісті навчальних дисциплін, їх методичному забезпеченні.

    Гуманітарні предмети для цього мають більш ширші можливості, ніж точні науки. Але ні в державних стандартах освіти, ні в концепції літературної освіти та проекті концепції мовної освіти український національний компонент відсутній.

    В цьому випадку всім, причетним до системи освіти й виховання в Україні важливо зрозуміти, що «Національне виховання – то не те, що може бути або може й не бути; це першооснова демократичних засад освіти й виховання, першооснова поваги держави до самої себе».[19]

    Від архіважливості усвідомлення проблем українського національного виховання напряму залежить поступальний висхідний розвиток України і її незалежне майбутнє.

    Отже, всі проаналізовані в цій статті нормативно-правові акти потребують докорінного і суттєвого доопрацювання на користь Української держави.

     

      Список використаних джерел

    1. К.Ушинський/О необходимости сделать русские школы руськими» // Собрание сочинений, М., 1974. OCR Biografia.Ru
    2. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF
    3. www.mon.gov.ua/images/files/doshkilna-cerednya/serednya/baza/58.doc
    4. www.osvita.ua/doc/files/news/132/13252/Concept_L_education.doc
    5. Сучасний словник іншомовних слів/ Скопенко О.І., Цимбалюк Т.В.// «Довіра»., К. – 2006. – 789с.
    6. http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/
    7. http://www.president.gov.ua/documents/10486.html
    8. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. – К.: Школяр, 1997. – 151с.

    [1] К.Ушинський/О необходимости сделать русские школы руськими» // Собрание сочинений, М., 1974. OCR Biografia.Ru

    [2] К.Ушинський/О необходимости сделать русские школы руськими» // Собрание сочинений, М., 1974. OCR Biografia.Ru

    [9]  Сучасний словник іншомовних слів/ Скопенко О.І., Цимбалюк Т.В.// «Довіра»., К. – 2006. С.386.

    [10] Сучасний словник іншомовних слів/ Скопенко О.І., Цимбалюк Т.В.// «Довіра»., К. – 2006. С.386.

    [19] Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. – К.:Школяр, 1997. – С.12

    ________________________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                                                                               Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

     

    Естетичне виховання українців в педагогічній спадщині             

    Г.Сковороди та К.Ушинського як основа українського національного виховання

     

    В статті аналізуються естетичні уподобання українців, досліджується естетичне виховання в педагогічній спадщині Г.Сковороди та К.Ушинського, обґрунтовано робиться висновок про те, що педагогічні надбання цих просвітителів стосовно естетичного виховання та естетичних смаків стали базовою складовою українського національного виховання.

    В статье анализируются эстетические предпочтения украинцев, исследуется эстетическое воспитание в педагогическом наследии Г.Сковороды и К.Ушинского, обоснованно делается вывод о том, что педагогические достижения этих просветителей относительно эстетического воспитания и эстетических вкусов стали базовой составляющей украинского национального воспитания.

    The article analyzes the aesthetic preferences of Ukrainians, investigate аesthetic education of the pedagogical heritage of G.Skovoroda and K.Ushynskoho reasonably drawing the conclusion that educational achievements of enlighteners in aesthetic education and tastes became basic constituent part of  Ukrainian national education.

    Ключові слова: естетичне виховання, естетичні смаки, естетичні категорії, базова складова українського національного виховання,  естетичне виховання в педагогічній спадщині Г.Сковороди та К.Ушинського.

    Ключевые слова: эстетическое воспитание, эстетические вкусы, эстетические категории, базовая составляющая украинского национального воспитания, эстетическое воспитание в педагогическом наследии Г.Сковороды и К.Ушинского.

    Keywords: aesthetic education, aesthetic preferences, aesthetic categories, the basic constituent part of  Ukrainian national education, aesthetic education in the pedagogical heritage of G.Skovoroda and K.Ushynskoho.

    Стрімкий розвиток суспільства все більше витісняє естетичні уподобання українських громадян.

    Нинішня соціально-економічна і політична ситуація в Україні хоч і не перешкоджає формуванню витончених та індивідуалізованих естетичних смаків, але й не сприяє цьому в першу чергу через економічні негаразди. Як наслідок, порожніють музеї, виставки, театри, не розкуповуються книги і альбоми художніх творів. Лише незначна частина громадян України має бажання та матеріальну змогу задовольняти свої художньо-естетичні потреби. Все це, безперечно, не сприяє формуванню естетичних смаків молоді.

    Значною мірою спад потягу до прекрасного, до естетичного  пояснюється загальноекономічною нестабільністю, яка формує вузькопрактичний, однобокий,  утилітарний підхід більшості громадян України до життя в тому числі та і до навчання і виховання. Тому питання формування естетичної свідомості та культури молоді  автоматично стає не актуальним. Інакше кажучи, надто  практичне ставлення до дійсності, до навколишніх предметів і явищ так чи інакше, більшою або меншою мірою витісняє і підмінює естетичне ставлення до них.

    Але естетика завжди посідала одне з головних місць в житті українців і була основою їх виховних ідеалів, що своїм корінням сягають тисячоліття.

    У багатьох етнографічних дослідженнях, наприклад, чоловічий і жіночий одяг завжди оздоблювався вишивкою. Жіночий одяг по своїй красі був особливий. Кожна дівчина і жінка вишиваючи собі сорочку намагалась не копіювати традиційні українські узори, а на їх основі витворити власний узор, якого ні в кого в селі чи  місті не буде, чим постійно розвивала і вдосконалювала свої естетичні смаки. Жіночий одяг відрізнявся надзвичайною красою — кольоровим оформленням і вишиванням сорочок, спідниць, прикрасами у вигляді стрічок, сережок, намиста з коралів, бурштину або дутого скла. Жінки носили дукачі, каблучки, персні, оздоблені сріблом, підбори. На своє весілля українська дівчина одягала яскравий одяг, в якому переважав червоний колір. Костюми Полісся, особливо жіночі сорочки, прикрашались орнаментом переважно також червоного кольору (на Чернігівщині — білого). На лівобережному Поліссі жінки носили плахти і сорочки білого кольору, чоловіки — шальвари і чоботи червоного кольору. Своєрідний стиль мав одяг на Прикарпатті: у гуцулів збереглася тунікоподібна вишита верхня сорочка, покрениці (штани з білого полотна), крашениці (штани з кольорового сукна), кептарі (овчинний жилет), сардак (короткий піджак з багатою вишивкою) тощо.

    Прагнення до оригінального оформлення було не тільки в одязі. Воно було присутнє і в оформленні житла, і навіть у приготуванні страв. Традиції українців залишались незмінними протягом віків і вирізнялись лише регіональними особливостями.

    Все це розвивало і вдосконалювало естетичні смаки українців, які передавались із покоління в покоління.

    Слід відзначити також смакову роль архітектурної пластики у декорі та інтер’єрі житлових будинків. Наприклад, фігурна кладка цегли, за допомогою якої урізноманітнюється вигляд фасадів. 3 давніх-давен українському будівництву було властиве прикрашання будівель та інтер’єрів осель яскравими візерунками, що нагадують живу природу, її орнаменталістику. Внутрішнє оздоблення житла завжди було з елементами різьблення по дереву, художнього розпису та вишивки! Художній обробці піддавався і камінь, який традиційно використовували у спорудженні храмів та соборів.

    Народні українські ремесла відзначались неперевершеними шедеврами українського мистецтва.

    Естетична культура українців, яка ввібрала в себе найкращі традиції трипільської культури впродовж багатьох тисячоліть постійно розвивалась і вдосконалювалась.

    Значного розвитку вона набула за часів козацької доби і багатогранно представлена в доробку Г.Сковороди. У центрі суджень видатного педагога – людина з усіма її почуттями, мріями та вадами. Він перший  в історії української філософії поставив питання загальнолюдського щастя. Саме тому деякі науковці вважають доречним розглядати концепцію Г.Сковороди як філософське обгрунтування етики [2, с.3]. Філософію мислитель розглядав як науку, метою якої є навчити людину пізнати себе, допомогти  їй «войти во сродную стать» [1, с.19], тобто знайти шлях до свого серця, до мудрості, до краси. За Г.Сковородою, необхідними внутрішніми умовами прозріння, стежкою, яка веде до філософської мудрості, є страх, любов, розуміння, простота бачення та почуття чудесного [4, с.19].

    В органічному зв’язку з етико-гуманістичними проблемами у Г.Сковороди перебуває естетична проблематика, що сягає корінням народних традицій. Він ототожнює етичні й естетичні категорії, в нього, як і в усній народній творчості, поєднуються прекрасне з моральним, краса з добром, потворне з аморальним тощо.  Як і добро, краса є для нього атрибутом невидимої матерії, її доцільності та довершеності, тоді як зовнішня краса – це лише примарна тінь, що сама по собі не дає насолоди. У людському житті він вважає прекрасними  ті вчинки, які відповідають природним нахилам людини, смішними – прояви не зрідненості [1, с.24]. Користь з красою і краса з користю, на його думку, нероздільні; їх єдність і є джерелом людського життя. Справжньою є «сокровенна красота», яка в стародавні часи визначалася словом «decorum, ci есть благолєпіє, благоприличность, всю твар и всякоє діло осуществлющая, но нікім человеческим правилам не подлежащая, а единственно от царствія божія зависящая» [3, с.25]. Ця краса органічно пов’язана з добротою. Тому, твердить Сковорода, виникли філософські догмати про те, що «доброта живе в одній красі». Це й зумовило ототожнення в його світогляді семантики добра і краси. Зазначимо, що справжня цінність художніх творів, на думку Г. Сковороди, полягає в тому ж, що й цінність життєвих явищ, а важливою ознакою справжнього мистецтва є почуття любові: «Искусство во всіх священних инструментов тайнах не стоит полушки без любви» [3, с. 27]. Як і наука, мистецтво має своєю метою зробити довершеними природні властивості речей. Визначаючи мистецтво з погляду спорідненої праці, Г. Сковорода робить висновок, що справжньому митцеві насолоду приносить не слава, а сама праця над твором, яка солодша за славу. На думку педагога, і філософія, мистецтво повинно служити справі самопізнання людини. Моральне значення законів природи він вбачав в усвідомленні того, що спрямовує людську думку на пізнання їх внутрішнього начала, на формування внутрішньої краси і естетики.

    Дослідники середньовічної і ренесансної літератури відзначають, що у багатьох тогочасних авторів немає чітко розробленої естетики як теоретичної системи. Навіть автори філософських праць здебільшого виходили не з доказів, а з повчальних риторичних прикладів та їх раціоналістичного тлумачення. Чи не одним з останніх представників такого стилю письма був Г. Сковорода, етичні, онтологічні і гносеологічні ідеї якого мають художньо-естетичне втілення і сьогодні і є предтечею українського національного виховання.

    Своє розуміння музики Г. Сковорода обґрунтовував як «філософію педагогіки», що відображає людську красу, сприяє самопізнанню та самовдосконаленню людини, допомагає розкриттю її внутрішнього світу. Український фольклор просвітитель сприймав як «тритисячолітню піч», що «неопально» випікала та плідно зберігала багатовікову народну мудрість, народні звичаї і традиції, філософія в його розумінні — це «озброєння» і «найдосконаліша музика» [3]. Спираючись на ці поняття, Г. Сковорода обґрунтував принципи музично-естетичного виховання «істинної» людини. Головними серед них були принципи національного виховання особистості на засадах музичного мистецтва; опори на народнопісенну творчість як основу духовного формування особистості; самопізнання особистістю «сродних» музично-естетичних нахилів і здібностей шляхом використання різних жанрів і форм музики; самореалізація людиною притаманних їй музично-естетичних обдарувань під час майбутньої професійної життєдіяльності; виявлення та розвиток акторсько-педагогічних можливостей особистості за допомогою театрального мистецтва. Новаторські музично-педагогічні ідеї Г. Сковорода розкрив у посібниках «Рассуждение о поззии и руководство к искусству оной» і «Начальная дверь ко христианскому добронравию» [3]. Головними серед них було духовне очищення та збагачення вихованців, опора на музичне мистецтво як плідний фактор розвитку творчого потенціалу особистості; виявлення «сродності» та розвиток природних нахилів і обдарувань шляхом самопізнання і самовиховання; самореалізація особистісно творчих можливостей майбутній життєдіяльності.

    Г. Сковорода розглядає основні питання філософії не з позиції наукового дослідження, а з позиції спроби кращого розуміння внутрішнього світу людини, з позиції народної мудрості. Пізнання, за Г. Сковородою, — це складний діалог людини з собою і своїми можливостями (самопізнання). Він дійшов висновку закономірних зв’язків, виходячи не з зовнішніх даних, а  вивчаючи та аналізуючи дух людини, її серце. У суперечці між двома натурами, тобто між духовним та матеріальним, філософ перевагу завжди надавав першому. Вчення Г. Сковороди, зокрема його концепція «зрідненої праці», суттєво вплинули на розвиток вітчизняної «філософії серця», української гуманістичної філософії, стали основою естетичного виховання як базової складової українського національного виховання.

    Зазначимо, що проблемі естетичного виховання та формуванню естетичних смаків надавали значну увагу й інші представники української літератури. Зокрема Леся Українка, І. Франко, Т. Шевченко та інші освітяни XIX ст. В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, В. Науменко охарактеризували шляхи естетичного виховання особистості через призму національного виховання. Але найкраще систему формування естетичних смаків молоді розкриває К. Ушинський. Він виділяє такі основні естетичні категорії: естетика, краса, мистецтво, художня творчість, естетичний смак та ідеал, етика. Красу він вважав метою та ідеалом будь-якої людської діяльності: чи то матеріальної, духовної, чи будь-якої іншої. Отже, естетичною, на його думку, є вся реальна дійсність і творча діяльність людини. Прояви естетичного в поведінці людини педагог вважав формою прояву його морального змісту, а християнську релігію — основою загальнолюдської моральності. Потребу в естетичному почутті та уявленні К.Ушинський визначав згідно принципу православ’я божественною передвизначеністю, а естетичний смак — таким, що формується в результаті цілеспрямованого впливу. Педагог наголошував на народності естетичного смаку, оскільки уявлення про красу неоднакові у різних народів [5,с.272].

    Народна творчість (поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво та ін.), за К. Ушинським є джерелом культури народу. Однією з ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу. У статті «Рідне слово» К. Ушинський відзначає естетику рідної мови: «У скарбницю рідного слова складає одне покоління за іншим плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості, — одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові» [6, с. 282].

    Естетичне виховання розглядається ним як естетичне відношення до світу і як засіб загальної гармонізації духовного і практичного життя людини, шлях до краси людського буття та пізнання й досконалого знання рідного слова. Найважливішими принципами естетичного виховання К. Ушинський вважав православ’я і народність, а основою — народну культуру. На думку педагога, естетичний елемент є в будь-якій науці: астрономії, історії, математиці та інших науках. К. Ушинський був переконаний, що велику роль в естетичному вихованні відіграє художня література, музика, образотворче та народне мистецтво, народні ігри, трудове навчання. Саме тому педагогічна спадщина К.Ушинського значною мірою сприяла формуванню основоположних принципів українського національного виховання.

    Отже, естетичне виховання видатними українськими педагогами та просвітителями, зокрема Г.Сковородою та К.Ушинським, розглядалось як один з важливих напрямків виховання високоосвіченої та високодуховної особистості. Такого виховання сьогодні вкрай потребує молоде покоління українців.

     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Іваньо І. Філософія і людське щастя, [до 175-річчя від дня смерті Г. С.Сковороди] / Іван Іваньо // Наука і суспільство. — 1969. — №11.
    2. Марков А. П. Философские основы этического учення Г. С. Сковороды:

    автореф. дис. канд. филос. наук (09.622) / А. П. Марков. — К., 1970. — 20 с.

         3. Сковорода Григорій. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Григорій Савич Сковорода. — К.: Наук. думка, 1983. —542 с.

            4. Сковорода Григорій: дослідження, розвідки, матеріали: зб. наук. пр. / АН

    України. Ін-т філософії; [упоряд. В. М. Нічик, Я. М. Стратій]. — К.: Наук.думка, 1992. — 382 с.

            5. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: в 2 т./К.Д.Ушинський. – М.: Міністерство освіти РРФСР, 1953. — Т. 1: Педагогічні статті. — 446с.

             6. Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки. — К.: Рад. школа, 1991. —392 с.

     ___________________________________________________________________________________________

     УДК  37.01                                                                                                                                                           Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

     

    Музеї української словесності – центри українського національного виховання

     

    В статті досліджується статистичні дані престижності української мови та детально висвітлюється досвід роботи нової форми позакласної роботи – музею української словесності в Київській гімназії № 191 імені П.Г.Тичини.
    В статье исследуются статистические данные престижности украинского языка и подробно освещается опыт работы новой формы внеклассной работы – музея украинской словесности в Киевской гимназии № 191 имени П.Г.Тычины.

             The article investigates statistical information of the prestige of the Ukrainian language and elucidates in detail the experience of a new form of extracurricular activity such as the museum of Ukrainian literature in Kiev grammar school  № 191 named after  P. G. Tychyna.

    Ключові слова: музей української словесності, престижність української мови, форми роботи музею, Київська гімназія № 191 імені П.Г.Тичини.
    Ключевые слова: музей украинской словесности, престижность украинского языка, формы работы музея, Киевская гимназия № 191 имени П.Г.Тычины.
    Keywords: museum of Ukrainian literature, the prestige of the Ukrainian language, the form of the work of  the museum, Kiev grammar school № 191 named after P.G. Tychyna.
    Українська мова в незалежній українській державі переживає не найкращі часи: стрімко зменшується видання українських книжок, газет, теле- і радіоефіри в основному російськомовні, зафіксовано на статистичному рівні зменшення шкіл з українською мовою навчання [1]. А ті школи, що ніби-то є україномовними закладами, в значній своїй кількості – російськомовні, бо в позаурочний і навіть урочний час і вчителі, і учні послуговуються здебільшого російською. Хоч офіційні дані за роки незалежності України засвідчують позитивну динаміку в розширення мережі україномовних шкіл і збільшення учнів та студентів, що навчаються українською мовою, реальна картина виглядає іншою.Мовне середовище в освітньому просторі України залишається приховано небезпечним для державної української мови, особливо після прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики».Співвідношення української мови як мови титульної нації та російської мови – основна проблема освітнього простору.Ускладнює цю ситуацію і розпорядження Міністерства освіти і науки України про обов’язкове вивчення в школах другої іноземної мови [4].Насправді цей документ сприяє збільшенню панівного становища російської мови в навчальних закладах України. За офіційною статистикою лише 38,7% учнів вважають українську мову престижною в закладах освіти (школах, ВНЗ) [3, с.229].Російську мову   престижною у сфері освіти визначає 70% жителів Півдня, 69 % – Сходу, 42,7 % респондентів Півночі, 38 % – у Центрі, 23,8% – на Заході країни. [3, с.230].Але ж аксіомою є те, що «країна, в якій панують мова і культура колишнього колонізатора, не розвиватиметься як країна незалежна, а розвиватиметься як країна постколоніальна» [2, с.8].  Для більш ефективної роботи з українського національного виховання в загальноосвітніх закладах автор запропонував та спільно з деякими школами України створив новий вид   позакласної роботи: музеї та світлиці української мови. Вони успішно діють більше, як 10 років в освітніх закладах України, стали центрами виховання любові до української мови, українського друкованого слова, центрами духовності і української культури. Одним із таких центрів є Музей української словесності Київської гімназії № 191 ім. П.Г.Тичини, який став життєдайним джерелом українського Слова. Він відкрився в славетний день, 9 березня 2006 року, – день народження великого Українця, Батька української  мови – Т.Г. ІІІевченка. У  стінах цього закладу панує культ рідної Мови, витає дух творчості, формується українська душа.Експозицію Музею складають різні стенди, виготовлені у формі розгорнутих книг та вітрин, де розміщені найбільші багатства: книги, документи, пам’ятки, підручники.Перед очима розгортаються тернисті етапи-шляхи становлення, розвитку української Мови, її минуле й сучасне, від зародження писемності й до нашого часу, коли вона здобула статус державної. Привертають увагу відвідувачів історичні мовні пам’ятки – від пожовклих сторінок віє мудрою давниною, історичною таємничістю; перші видання рідною мовою, Букварі різних років і різних країн. Є навіть фотокопія Букваря І. Федорова (XVI століття), копії Букваря Т.Г. Шевченка, Читанки з Канади, Австралії, США. Багато підручників, раритетних книг із автографами відомих письменників, учених, які були шанованими гостями Музею, а також чимало творів (оригіналів, перекладів, переспівів) вітчизняних письменників, довідкова література, творчі знахідки вчителів, учнів.Подорожуючи експозицією Музею, старшокласники насамперед запитують про розвиток східнослов’янських мов (української, російської, білоруської), які, маючи спільні корені писемності – глаголицю і кирилицю, – пішли кожна своїм шляхом. А ще вони довго в задумі зупиняються біля стенду «Під імперським чоботом», де розміщено важливі документи, у яких перераховано 48 лише офіційних заборон, що поступово нищили-убивали українську мову в царські й радянські часи. Навіть Біблію забороняли друкувати українською. Тут багато інформації про часи сталінських репресій, період «розстріляного відродження», коли тільки українських письменників,  було страчено й репресовано понад п’ятсот.З великим зацікавленням учні розглядають стенд «Іноземці про українців та українську мову», де багато інформації про велич українського слова, яке допомагало багатьом далеко від України відчувати себе українцями.Поруч, у вітрині – Шевченків «Кобзар», з яким солдат-українець, пройшовши страшні воєнні лихоліття Другої світової війни, дійшов до Берліна…Із зачаруванням присутні слухають учнів-екскурсоводів про тих, які сьогодні оберігають мову, плекають її, – це переможці Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури, конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН, Міжнародного конкурсу знавців української мови імені П. Яцика. Вони гордість і обличчя гімназії.Уся робота Музею української словесності спрямована на виховання в учнів почуття національної гідності, гордості за український народ, його мову – найспівучішу, наймелодійнішу мову світу, – яка є не тільки засобом спілкування, а й головною ознакою нашої нації.  Музей наповнюється цікавим змістом завдяки сподвижницькій праці вчителя української мови та літератури Лариси Дерев’янко.Основна функція музею – виховання української національно свідомої молоді, якій будувати міцну європейську Українську державу.Сьогодні з упевненістю можна сказати, що саме Музей української словесності став центром просвітництва не тільки в Дніпровському районі, а й у м. Києві. Він є центром пошукової, наукової, творчої, виховної роботи, спрямованої на вивчення української мови, її охорону, пропаганду, відродження української національної культури, звичаїв і традицій українців.У стінах Музею проводяться уроки української мови і літератури, історії, українознавства з застосуванням сучасних освітніх технологій, з використанням мультимедійного комплексу. Щоденно 150 учнів перебувають в аурі українського національного духу. А ще тут проводяться засідання методичного об’єднання вчителів української мови та літератури «Калина» кафедри гуманітарних дисциплін гімназії, семінари («Розвиток життєвих компетенцій на уроках української мови та літератури», «Робота над помилками – шлях до успіху гімназиста»), педагогічні читання («Сучасні технології навчання та їх роль у створенні освітнього простору навчального закладу», «Мотивація навчальної діяльності учнів як фактор їх успіху» та ін.), зустрічі з відомими мово- і літературознавцями, громадськими й політичними діячами, улюбленими письменниками, освітянами міста, України. Традиційними стали тут захисти учнівських науково-дослідницьких робіт МАН, конкурси-презентації творчих доробків як учителів, так і учнів; змагання на кращого читця української поезії, Шевченківські та Тичинівські читання тощо.У приміщенні музею під керівництвом  учителя української мови та літератури В.В. Шевчук працює мале мистецьке об’єднання «Оріяна», де пробують своє творче перо юні прозаїки та поети. Добрим другом, порадником, консультантом для них став Петро Перебийніс, український письменник, заслужений діяч мистецтв України, лауреат всеукраїнських премій та першої премії Фонду Воляників-Швабінських (США).Учні гімназії систематично користуються документально-теоретичною базою Музею, досліджують, аналізують її під час підготовки й написання МАНівських робіт. Часто випускники дарують Музею свої роботи, поповнюючи списки фондів.Уперше переступаючи поріг навчального закладу, учні-першокурсники та їх батьки обов’язково відвідують Музей, де панує дух українства. Вони долучаються  до того прекрасного, неповторного й найдорожчого, що в нас є, – Мови, Слова, української писемності.Музей  має своїх прихильників, друзів, успішно співпрацює з Міжнародним освітнім фондом ім. Ярослава Мудрого, НДІ українознавства Міністерства освіти і науки України, Музеєм української мови КНУ ім. Т.Г. Шевченка, Літературно-меморіальним музеєм-квартирою П.Г. Тичини, видавництвом «Педагогічна преса», районною бібліотекою ім. П. Усенка, школою-ліцеєм № 7 м. Вінниці та багатьма іншими школами та установами.Його діяльність знайшла підтримку і схвалення далеко за межами нашої держави – у Японії. Перший національний канал японського телебачення підготував цикл передач про місце і роль української мови в житті українців, зокрема, кілька з них присвячені й Музею української словесності.Двері цього закладу завжди гостинно відчинені для відвідувачів. Адже тут плекають і виховують молодь – міцну основу української нації.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

    1. Електронна версія газети «День» від 13 січня 2012 року. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/kilkist-shkil-zokrema-ukrayinomovnih-skorotitsya
    2. Масенко Л.Т. Мова і політика.2-ге вид.допов. – К.: Соняшник, 2004.-120 с.
    3. Мовна політика та мовна ситуація в Україні / За ред. Ю.Бестер-Дільгер. – К., ВД «Києво-Могилянської академії, 2010. – 363с.
    4. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. [Електронний ресурс]: – Режим доступу: www.mon.gov.ua/img/zstored/…/409-new.doc

    _______________________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                                                                                                         Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

     

    Музей історії української мови як нова форма

    виховання в учнів інтересу до вивчення української мови та літератури

     

    В статті детально описується десятилітній досвід роботи музею історії української мови Матвіївського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «Всесвіт» Вільнянського району Запорізької області, обґрунтовується необхідність впровадження в практику роботи шкіл нових форм і методів українського національного виховання.

    В статье подробно описывается десятилетний опыт работы музея истории украинского языка Матвеевского общеобразовательного учебно-воспитательного комплекса «Вселенная» Вольнянского района Запорожской области, обосновывается необходимость внедрения в практику работы школ новых форм и методов украинского национального воспитания.

    The article describes in detail the museum’s of the history of ukrainian language in Matveevsky general Teaching and Learning Complex “Universe” in  Vilnianskyi  region, Zaporiz’ka  oblast  the 10 years work experience, proves the necessity of introduction new forms and methods of Ukrainian national education into the practice of work in schools.

    Ключові слова: Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний комплекс «Всесвіт» Вільнянського району Запорізької області,  музей історії української мови, нові форми та методи виховання в учнів інтересу до вивчення української мови та літератури,засоби виховання любові до української мови.

    Ключевые слова: Матвеевский общеобразовательный учебно-воспитательный комплекс «Вселенная» Вольнянского района Запорожской области, музей истории украинского языка, новые формы и методы воспитания в  учащихся интереса к изучению украинского языка и литературы, средства воспитания любви к украинскому языку.

    Keywords: Matveevsky general teaching and learning Complex “Universe”  in  Vilnianskyi  region, Zaporiz’ka  oblast, the museum of the history of  ukrainian language,  new forms and methods of training in pupils interest in the study of the ukrainian language and literature, means of training a love for the ukrainian language.

    Після проголошення незалежності України постала нагальна проблема становлення української нації як основоположної складової розвитку української державності.

    В статті 11 Конституції України записано: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України» [1, с.9].

    Національна ідея в становленні громадянина-патріота України, розроблена Академією педагогічних наук України та Інститутом проблем виховання, на чільне місце ставить національне виховання, яке «вбирає в себе любов до свого народу, віру в його духовні сили, його майбутнє, готовність до праці на користь народу» та формує «знання та уміння осмислювати моральні та культурні цінності народу, його історію, звичаї, обряди, символіку; передбачає систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, звичками, знаннями, відповідальністю перед своїм народом» [2, с.19].

    В Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») головною метою національного виховання визначено – «набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури» [3].

    А пріоритетними напрямками реформування виховання є: «формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати» [3].

    Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті також акцентує увагу на важливості українського національного виховання: «Освіта України грунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності. Вона розвивається на основі педагогічної спадщини Київської Русі, доби українського козацтва, світоглядної парадигми Володимира Мономаха, Петра Могили, Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, Я.Чепіги, С.Русової, Г.Ващенка, В.Сухомлинського та інших видатних українських мислителів, її духовним джерелом є висока культура українського народу, його споконвічна мудрість, прагнення жити у процвітаючій Україні» [4].

    На жаль, основоположні засади українського національно-патріотичного виховання на третьому десятку неалежної  Української держави здебільшого залишаються нереалізованими і навіть не потрібними, оскільки:

    ¾              відсутні державні стандарти українського змісту освіти. Як наслідок більшість підручників мають зовсім невелику текстову складову про Україну, її історію, культуру, мову та українські традиції.

    ¾              відсутні системні форми і методи українського національно-патріотичного виховання.  Позакласна та позашкільна робота в цьому напрямку ведеться епізодично і безсистемно і залежить в першу чергу від бажання, знань та умінь вчителів, вона ніяк не заохочується представниками влади.

    ¾              освітня система вкрай потребує нових форм і методів виховання української молоді.

    В зв’язку з цим необхідність пошуку нових форм і методів, наповнених українським змістом як у класній, так і позакласній та позашкільній роботі очевидна і нагальна. Одною з ефективних форм українського національно-патріотичного виховання стали музеї історії української мови.

    Перший в Україні такий заклад був відкритий при Матвіївському загальноосвітньому навчально-виховному комплексі «Всесвіт» Вільнянської районної ради Запорізької області і діє вже протягом десяти років. Це осередок додаткової мовної освіти і виховання учнівської молоді,  нова форма виховної роботи, яка сприяє формуванню у молодого покоління української національної свідомості, любові до української мови, українського народу, забезпечує духовну єдність поколінь. Музей призначений для вивчення матеріальної і духовної культури українського народу, морального і естетичного виховання учнів, сприяє збереженню та глибокому оволодінню учнями українською мовою.

    Ідея створення такої нової і цікавої форми роботи з учнями належить автору цієї статті, а натхненником та організатором музею була директор загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «Всесвіт» Фесенко Олена Сергіївна. Їй допомагав весь учительський, учнівський та батьківський колектив.

    У своїй діяльності цей заклад керується Законом України «Про музеї та музейну справу», нормативними документами Міністерства культури і мистецтва України, положенням про музей при закладі освіти Міністерства освіти і науки України та положенням Малої академії наук про музей, Статутом Матвіївського ЗНВК «Всесвіт».

    Мета діяльності музею полягає у залученні молодого покоління до вивчення історико-літературної, художньої, культурної спадщини українського народу та формуванні освіченої, творчої особистості, яка добре знає українську мову, українську історію та українську культуру.

    Головними завданнями  роботи Музею історії української мови є:

    — сприяння удосконаленню навчально-виховного процесу в школі;

    ¾розвиток творчих інтересів учнів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо-естетичної та історико-літературної роботи;

    ¾формування у підростаючого покоління розуміння нерозривного взаємозв’язку минулого, сучасного і майбутнього України;

    ¾вивчення, охорона і пропаганда пам’яток української мови, культури рідного краю;

    ¾проведення культурно-освітньої роботи серед учнівської молоді, молоді села та громадськості;

    ¾утвердження української мови як єдиної державної мови у нашому суспільстві.

    Експонати до музею збиралися учнями та батьками всієї школи. Хтось знайшов на своєму горищі серед старих журналів, газет, книжок збірник віршів Шевченка виданий на початку XX століття, хтось віддав фронтові листи, хтось

    поділився бібліотечкою творів І. Котляревського, Г. Сковороди…

    Наповнення закладу, його розділи заздалегідь детально обдумувались, підбирались експонати, які  склали такі тематичні розділи:

    –         Походження української мови, її історія;

    –         Хто і коли навчив нас і наших предків писати? Хто придумав перший алфавіт?

    –         Глаголиця – одна із найдавніших слов’янських азбук;

    –         Дорогоцінна спадщина українського народу «Слово о полку Ігоревім…»;

    –         Пересопницьке євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови;

    –         Буквар Івана Федорова – національна святиня;

    –         «Граматика Словенська» Івана Ужевича;

    –         Заборони української мови;

    –         Становлення і розвиток української мови в незалежній Україні;

    –         інша тематика.

    Музей історії української мови плідно співпрацює із закладами освіти міста Запоріжжя, області, громадськими установами,  з шкільними музеями та вищими навчальними закладами України. Тут завжди людно.

    Зустрічали в кімнаті-музеї школярі «Всесвіту» тисячі відвідувачів. Серед них народні депутати України, депутати обласних та районних рад, керівники області та району, члени «Союзу українок», представники Світового Банку, викладачі державних та приватних університетів, учні шкіл Вільнянського району, міста Запоріжжя та шкіл України, ветерани школи, старожили села, учителі української мови області та України, слухачі курсів підвищення кваліфікації, громадські діячі, численні зарубіжні гості.

    На базі Музею відбуваються обласні круглі столи, Всеукраїнські семінари методистів української мови та літератури, районні семінари вчителів української мови та літератури, конкурси, змагання, шкільні свята,  уроки української мови та літератури.

    Основна робота Музею історії української мови полягає у заохоченні дітей до вивчення українського слова, до розвитку навичок володіння рідним словом, виховання інтересу до української мови та культури. Діти в постійній творчості. Наприклад, Корнієнко Надія – написала роботу  «Семантика кольору в народнописемній творчості українців», Коцюба Олена – «Петриківський розпис: традиції і новаторство матвіївських майстрів», Саливан Наталія – «Самобутність роману Василя Барки «Рай», Лазько Юлія – «Давні та сучасні традиції випікання паски в села Матвіївка» тощо.

    Рада музею організовує різноманітні творчі літературні конкурси, зокрема:

    –   «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу»;

    –   «Вільнянщина має талант!»;

    –   «Безсмертний подвиг українського народу»;

    –   «Любіть Україну».;

    –   «Вірю в майбутнє твоє, Україно!»;

    –   «Мій рідний край», тощо.

    Не тільки конкурси допомагають школярам любити і розуміти слово рідної мови, великої ваги воно набуває під час проведення різноманітних свят, виховних годин, уроків, конференцій, виставок, фестивалів на базі музею.

    «Від роду до народу слався, Україно!» – під такою назвою пройшла «Мандрівка в океан рідних слів», де вивчалось давнє їх походження і значення.

    Не менш цікавою була літературна вікторина «Немає переводу добрим звичаям народу», присвячена Різдвяним святам та щорічним українським вечорницям.

    Багато дівчат приходить на виховну годину «Українкою я народилася», де вивчають українські народні  пісні, а також ази материнства.

    Рада Музею історії української мови виступає ініціатором проведення різних видів інтелектуальних змагань між паралельними класами, учнями, різновіковими командами школярів, складає завдання для ігор «Своя гра», «Ерудит – українець», «Мій рід», «Хто є хто в історії України?», «Що? Де? Коли?», «Найрозумніший».

    Люблять школярі творчі ігри, конкурси, розваги такі, як: конкурс на кращий авторський твір; на кращу назву чи титульну сторінку до власних творів, поезій; конкурс на кращу ілюстрацію до поезії Т. Шевченка; на краще читання поезії Кобзаря, Лесі Українки, сучасних поетів та письменників рідного краю.

    Керівник Музею української мови, екскурсоводи, голова ради музею, шкільний бібліотекар завжди допомагають школярам у підготовці рефератів, доповідей,  літературних творів та наукових робіт.

    Ефективними засобами виховання любові до української мови стали:  «Свято рідної мови»;  «Мужай, прекрасна наша мово»;  «Шевченківське слово»;  «Літературні вечорниці»;  «Тиждень української мови»; конкурси: на кращий мовний плакат; декламаторів; на кращу розповідь української народної казки; вечір українських загадок, прислів’їв, приказок, повір’їв, легенд, народних прикмет; екскурсії до країни Мови із зупинками на станціях Лексики, Фразеології, Етимології; зустрічі з письменниками, поетами; філологічні мікроекспедиції (записати назви окремих предметів давнини, зібрати прислів’я, приказки, загадки, поширені в даній місцевості з наступним обговоренням їх у класі, або на засіданнях гуртка); мовні екскурсії, завданням яких є виявлення неграмотних, неоковирних висловів у оголошеннях, рекламах, вивісках, тощо; стенди «Як ми говоримо».

    Люблять учні уроки та виховні заходи, які проводяться у незвичайному, світлому, затишному і гарному місці – Музеї історії української мови.

    Виступи на таких урочистостях звучать по-домашньому просто і задушевно. А фестивалі пісні з цікавими розповідями про місцеві самодіяльні художні інструментальні ансамблі «Калинонька» та «Богатирянка» розпочинаються теж з музею. Стандартні уроки української мови та літератури стають незвичайними і зворушливими, коли проводяться в музей історії української мови. Ось деякі з них:

    •  Урок – літературний журнал. Література рідного краю. 6 клас.

    •  Українська мова. Зв’язне мовлення. 10 клас. Діалог. Ситуація спілкування. Складання діалогу відповідно до ситуацій (Учні розігрують діалог, який би міг відбутися між опонентами на мовній конференції чи в музеї історії української мови)

    •  Бінарний урок. Українська література та музика. 11 клас. Урок – філософський діалог: «Роздуми про життя Ліни Костенко, Андрія Малишка». Бінарний урок, проведений у двох площинах: музей історії української мови і мультимедійний центр.

    •  Бінарний урок. Українська література та хімія. 11 клас. «Чорнобиль: вплив аварії на людське життя і творчість».

    •  Українська література. 11 клас. «Собор як символ духовної краси людини.

    •  Українська література. 10 клас. Урок – літературознавче дослідження. «Загадка дійових осіб у новелі «Іntermezzo» М. Коцюбинського».

    •  Українська мова. Зв’язне мовлення. 6 клас. «Твір – опис приміщення на основі власних спостережень». (Школярі описують приміщення музею).

    •  Українська мова. 6 клас. «Відмінювання кількісних і порядкових числівників». Учні самостійно використовують музейні матеріали «Як довго ждали ми своєї волі слова», зокрема, сторінку «Етноцид рідної мови». Діти шукали тут  числівники, зачитували числівники – дати етноциду, висловлювали свої враження.

    Робота музею постійно вдосконалюється, а фонди поповнюються.

    Музей історії рідної мови – це візитна картка Вільнянської школи. Це не просто кімната – це душа навчального закладу, невичерпне джерело наснаги для невгамовних школярів та їх наставників.

     

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Конституція України. Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 21 червня 2013 року. К.-2013. 63с.
    2. Національна ідея в становленні громадянина-патріота України. /Програмно-виховний контекст/ Бех Д.І., Чорна К.І., РВВ ЧОІПОПП. К.-2008. 40с.
    3. Постанова Кабінету Міністрів України N 896  від 3 листопада 1993 р. Про Державну національну програму “Освіта” (“Україна XXI століття”). [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/896-93
    4. Указ Президента України № 347/2002 від 17 квітня 2002 року Про Національну доктрину розвитку освіти. [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/347/2002

    __________________________________________________________________________________________

    УДК  37.01                                                                                                                                                           Стрілько Валентина Василівна,

    кандидат педагогічних наук

     

    Основна мета, завдання, принципи та напрями

    українського національного – патріотичного виховання XXI століття

     

    В статті дається оцінка сучасного стану українського національно-патріотичного виховання в системі освіти України, детально окреслюється мета, завдання, принципи та напрямки українського національно-патріотичного виховання XXI століття.

    This paper assesses the current state of the Ukrainian national-patriotic upbringing in the educational  system of Ukraine, defines an aim, tasks,  principles and directions of the Ukrainian national-patriotic upbringing of XXI century in detail.

    Ключові слова: мета українського національно-патріотичного виховання, завдання українського національно-патріотичного виховання, принципи українського національно-патріотичного виховання, напрямки українського національно-патріотичного виховання, українські неукраїнські школи, Закон України «Про українське національно-патріотичне виховання».

    Keywords:  the aim of  Ukrainian national-patriotic upbringing, the task of Ukrainian national-patriotic upbringing, the principles of Ukrainian national-patriotic upbringing, the directions of Ukrainian national-patriotic upbringing, the Ukrainian non-Ukrainian schools, the Law of Ukraine “About the Ukrainian national-patriotic upbringing.”

     

    Після проголошення незалежності України першочерговим завданням стало виховання молодого українського покоління як рушійної сили економічного, політичного та гуманітарного розвитку України.

    Українська держава мала б тільки створити всі необхідні умови для українського національно-патріотичного виховання як пріоритетної державної сфери.

    З великими труднощами, після бурхливого обговорення на І з’їзд педагогічних працівників України в 1993 році з’явився перший документ – державна національна програма «Освіта (України XXI століття)», де окреслено мету національного виховання: «Головна мета національного виховання – набуття  молодим поколінням  соціального  досвіду,  успадкування  духовних  надбань українського  народу,  досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних   рис   громадян   Української   держави,  розвиненої  духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури та визначення стратегії розвитку  освіти  в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення  життєздатної  системи  безперервного  навчання  і  виховання   для  досягнення   високих  освітніх  рівнів,  забезпечення  можливостей  постійного  духовного  самовдосконалення  особистості,  формування  інтелектуального  та  культурного  потенціалу як найвищої цінності  нації.» [1]. Згодом програма, прийнята на з’їзді затверджується Постановою Кабінету Міністрів України № 896 від 03.11.1993 року[1].

    В 1996 році в ст. 11 Конституції України було записано: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури» [2].

    В 2002 році видається Указ Президента України «Про національну доктрину розвитку освіти» [2], в якому є розділ «Національний характер освіти та національне виховання»: «Освіта  має  гуманістичний  характер  і   грунтується   на  культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях  і духовності.

    Освіта утверджує  національну   ідею,   сприяє   національній  самоідентифікації,    розвитку   культури   Українського   народу, оволодінню   цінностями   світової   культури,   загальнолюдськими  надбаннями.

    Національне  виховання  є  одним  із головних пріоритетів,  органічною  складовою  освіти.

    Національне  виховання спрямовується на залучення громадян до  глибинних  пластів   національної   культури   і   духовності, формування  у  дітей  та молоді національних світоглядних позицій, ідей,  поглядів і переконань на основі  цінностей  вітчизняної  та світової культури.

    Головними складовими  національного  виховання є громадянське та патріотичне виховання.

    Національне виховання має  здійснюватися  на  всіх  етапах навчання дітей   та   молоді,  забезпечувати  всебічний  розвиток, гармонійність і цілісність особистості,  розвиток її здібностей та обдарувань,  збагачення  на цій основі інтелектуального потенціалу народу,  його  духовності  й  культури,   виховання   громадянина, здатного   до   самостійного   мислення,   суспільного   вибору  і діяльності, спрямованої на процвітання України»[3]. В цьому документі також є розділ «стратегія мови» : «У державі створюється система безперервної мовної  освіти, що забезпечує обов’язкове оволодіння громадянами України державною  мовою,  можливість опановувати  рідну  (національну)  і  практично володіти  хоча  б  однією іноземною мовою.  Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян,  вихованню поваги  до  державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур. Таким чином  в державних документах для українського національно-патріотичного виховання накреслені найголовніші напрямки. Державним чиновникам залишилося лише розробити відповідні документи для їх реалізації.

    Але, на жаль, вони не були розроблені.

    Всупереч програмі «Освіта (Україна XXI століття)», «Доктрині розвитку національної освіти» та ст. 11 Конституції України питання українського національного виховання надовго «зависає» і належним чином не реалізується.

    Це стає одною з причин того, що крива українського національного відродження стрімко падає.

    Для науковців теми українського національного виховання стають неактуальними, а школа як середня так і вища, здебільшого продукує покоління молоді, що не знають свою історію, культуру, мову, традиції, тобто покоління космополітів, 70 відсотків якого за соціологічними даними, в тому числі і Міністерства освіти і науки України, хоче виїхати на постійне проживання за кордон.

    За словами великого  давньоримського політичного діяча,  філософа та літератора Цицерона «Основа всієї держави складається з правильного виховання юнацтва».

    Для розвитку та зміцнення української держави «правильне виховання» полягає у цілеспрямованому формуванні української нації, яка знає своє коріння, свою історію, культуру, цінує і береже українську мову.

    Ці виховні ідеали мають пронизувати весь навчально-виховний процес  і бути аксіомою для всіх державних мужів.

    Водночас з 2011 по 2013 рр. спостерігаються тривожні антиукраїнські тенденції в питанні українського національно-патріотичного виховання. Зокрема, яскравими доказами цього є:

    – відсутність послідовності в реалізації Національної доктрини розвитку освіти (Указ Президента України від 17.04.2002 року № 347/2002) [3]. Всупереч одноголосно прийнятій резолюції ІІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти з «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» Указом Президента України № 344/2013 від 25.06.2013 року з тексту цієї резолюції знято заходи щодо «розроблення та реалізації Концепції національного виховання» та «ключового напряму державної освітньої політики – побудови ефективної системи національного виховання дітей та молоді» [4]. На нашу думку, це слід розцінювати як замах на основи державності України.

    – проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013–2017 роки (рішення Колегії МОНмолодьспорту України, протокол № 6/1-21 від 31.05.2012 року) [5], а також Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (оприлюднена 29.12.2012 року на офіційному веб-сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) [6] спрямовані на виховання в Україні космополітів, а не українських патріотів. У них відсутнє поняття виховання любові до української держави, української мови,  української літератури, української культури, плекання знань про історію України;

    – з нормативно-правових освітніх актів України, що стосуються виховання молоді, зникло словосполучення «український народ», замість нього введено термін «населення України»;

    – державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (Постанова Кабінету Міністрів України № 1392 від 23.11.2011 року) [7] позбавлений українознавчого змісту, неприпустимим у ньому є об’єднання вивчення української мови з мовами національних меншин, а також вивчення історії України в контексті світової історії, що позбавляє можливості впливу на формування української нації;

    – у Концепції літературної освіти (Наказ міністерства освіти і науки України від 26. 01. 2011 № 58) [8] виховні акценти зміщені, навіть небезпечні, оскільки підводять до усвідомлення української мови та літератури як другорядних, закріплюючи колоніальний статус України та фіксуючи травми радянського минулого у свідомості нових поколінь;

    – не сприяє утвердженню Конституційних норм і проект Концепції мовної освіти, розроблений та рекомендований до обговорення Міністерством освіти і науки України, у якому чітко не сформульовано його завдання. Тут вводиться поняття «мета вивчення мов», що нівелює місце української мови як державної. Не відповідає Конституції України пропоноване «Концепцією мовної освіти» визначення російської мови  як «мови міжнаціонального спілкування», що підсилює антиукраїнське спрямування проекту Концепції мовної освіти;

    – в новому 2013–2014 навчальному році набирає чинності розпорядження Міністерства освіти і науки України про обов’язкове вивчення в школах другої іноземної мови, якою може бути російська або інша мова національних меншин. Прирівнювання російської мови до «другої іноземної мови» суперечить Конституції України, де вона є мовою національних меншин. Цей документ дає додаткові необмежені можливості для утвердження в Україні російської мови як другої державної мови й закріплює її панівне становище;

    – лист Міністерства освіти і науки України  «Щодо деяких питань підготовки до нового навчального року» (від 17.05.2013 р. № 1/9-326) [9]  містить вимогу про обов’язкове подання батьками заяв про мову навчання при вступі до навчальних закладів, а також, як це сформульовано в частині третій ст. 20 Закону України «Про засади державної мовної політики», «у разі потреби, у будь-який час протягом навчання» [10]. Така процедура  абсурдна з погляду організації навчально-виховного процесу і є повторенням в найгіршому варіанті радянських методів витіснення української мови з освітніх закладів.

    В зв’язку з таким станом виховання українські школи стали неукраїнськими за своїм змістом роботи.

    Щоб вивести українську неукраїнську школу на засади українського національно-патріотичного виховання необхідно прийняти на законодавчому рівні Програму українського національно-патріотичного виховання, детально прописавши в ній основну мету, завдання, принципи та напрямки спрямовані на виховання української патріотичної нації.

    В Україні не так багато науковців, які б працювали над темою українського національно-патріотичного виховання. В XXI столітті над нею працював Г.Ващенко. Його «Виховний ідеал» [11], на жаль, так і не став для вчителів головною книгою виховання.

    Послідовно і ґрунтовно над проблемою українського виховання впродовж не одного десятиліття працює професор  Дрогобицького державного педагогічного університету О.Вишневський.

    На рівні окремих вищих навчальних закладів, обласних управлінь освіти деяких шкіл були прийняті регіональні програми національного чи патріотичного виховання [12,13].

    Але до сьогодні жодної програми навіть місцевого значення немає із назвою «Українське національно-патріотичне виховання» .

    Якими ж мають бути мета, завдання, принципи та напрями українського національно-патріотичного виховання?

    Отже основна мета українського національно-патріотичного виховання – це створення органами державної влади та громадськістю в освітньому просторі України законодавчих та методологічних умов для системної, цілеспрямованої, безперервної , послідовної роботи по вихованню національно свідомих сильних духом українства українських патріотів, які знають українську мову, українську історію, українську культуру, є її носіями та готові самовіддано будувати і захищати суверенну, демократичну, правову українську державу.

    Українське національно-патріотичне виховання передбачає виконання таких завдань:

    –         формування духовних цінностей українського патріота: почуття українського патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу; формування знань про  рідну землю, родину, історію Української Держави, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразках української  культурної спадщини;

    –         сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування кращих  духовних та культурних надбань українського народу;

    –   забезпечення оволодіння українською мовою кожним учнем та студентом України, виховання поваги до єдиної державної української мови;

    –     формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності України, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

    –     виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;

    –    утвердження в свідомості громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;

    –         відновлення і вшанування національної пам’яті;

    –         формування кращих рис українського характеру;

    –      забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;

    –         виховання служіння Богу й Україні;

    –       консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо українського національно-патріотичного виховання;

    –        сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на  патріотичне виховання молоді;

    –   підтримка кращих рис української нації — працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;

    –        протидія антиукраїнської ідеології;

    –     створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави;

    –         виховання сили духу і мужності;

    –         виховання цінностей родинного життя;

    –       сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я; задоволення естетичних та культурних потреб особистості;

    –        виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;

    –        створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації, наповнення їх українським змістом як пріоритетних;

    –       забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей [14].

    Мету і завдання українського національно-патріотичного виховання можна ефективно реалізувати поєднавши систему принципів українського національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечить досягнення відповідних результатів.

    Основними принципами українського національно-патріотичного виховання є:

    «принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

    принцип природовідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості.

    принцип гуманізації виховного процесу, що зосереджує увагу на особистості як вищій цінності.

    принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.

    принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу, передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи.

    акмеологічний принцип вимагає орієнтації виховного процесу на вищі морально-духовні досягнення і потенційні можливості особистості, створення умов для досягнення нею життєвого успіху, розвиток індивідуальних здібностей.

    принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психологічного розвитку проявляються у кожної людини своєрідно і неповторно.

    принцип життєвої творчої самодіяльності, що передбачає становлення особистості як творця свого життя, який здатен приймати особисті рішення, і нести за них відповідальність, повноцінно жити і активно діяти, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.

    принцип толерантності, що передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, формування у вихованців відкритості, толерантного ставлення до цінностей, відмінних від національних ідей, до культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатності диференціювати спільне та відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру, як невід’ємну частину загальнолюдської» [14].

    Ефективність виховання національно свідомих патріотів України залежить від основних напрямів українського національно-патріотичного виховання, від їх чіткого формування та  втілення в педагогічну практику.

    В Україні необхідно реалізувати наступні пріоритетні напрями українського національно-патріотичного виховання, які були в основному прописані в спільному наказі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України №3754/981/538/49 від 27.10.2009 року «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді»:

    –         формування національної свідомості і відповідальності за долю України;

    –         виховання любові до рідної землі, знань української історії, відновлення і збереження історичної пам’яті;

    –         виховання громадянського обов’язку перед Україною та суспільством;

    –      культивування кращих рис української ментальності, працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою та ін.;

    –     виховання бережливого ставлення до національного багатства країни, української мови, української культури та традицій;

    –         формування політичної та правової культури особистості;

    –         розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення;

    –        виховання потреби самостійно здобувати знання та готовності до застосування знань, умінь у практичній діяльності;

    –        реалізація особистісного життєвого вибору та побудова професійної кар’єри на основі здібностей і знань, умінь і навичок;

    –         виховання здатності формувати та відстоювати власну позицію;

    –         формування   почуття   власної   гідності,   честі,   свободи,   рівності, працелюбності, самодисципліни;

    –       формування моральної культури особистості, засвоєння моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань;

    –         становлення  етики міжетнічних відносин та культури міжнаціональних стосунків;

    –         формування особистісного світогляду як проекції узагальненого світосприймання [15].

    Професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка, кандидат педагогічних наук Омельян Вишневський більш чітко і глибоко окреслює напрями виховання і називає їх всього п’ять:

    «1) виховання моральності – засвоєння абсолютних вічних цінностей, (які часом називаємо «загальнолюдськими») і які відповідають «рівню» все людства;

    2) виховання патріотизму – засвоєння національних цінностей, що відповідає рівню національно-державницького життя;

    3) виховання громадянськості – засвоєння цінностей демократичних стосунків, що відповідає нашим намаганням побудувати громадянське суспільство;

    4) виховання родинності – засвоєння цінностей, на яких будується життя в родині, що сприяло б відродженню фундаментальної ролі родини у суспільстві.

    5) Стосунки людини з природою регулюються валео-екологічними цінностями, а їх засвоєння забезпечує валеологічне та екологічне виховання, які з певних міркувань не варто протиставляти» [16, с.21,22].

    Кожен з цих напрямів, на його думку, можна детально обґрунтовувати, що складає програму виховання.

    Перший напрям виховання передбачає:

    Абсолютні, вічні цінності:

    Благородство.Відстоювання справедливості.Віра.

    Готовність до прощеній.

    Доброта.

    Досконалість.

    Любов.

    Милосердність.

    Мудрість.

    Надія.

    Нетерпимість  до зла.Оберігання життя.Почуття гідності.

    Прагнення до краси.

    Прагнення до свободи.

    Служіння правді.

    Співчуття.

    Сумлінність.

    Чесність.

    Щирість.

    До другого напряму виховання входить засвоєння учнями основних національних цінностей:

    • Українська ідея.
    • Державна незалежність України.
    • Самопожертва в боротьбі за свободу нації.
    • Патріотизм, готовність до захисту Батьківщини.
    • Єдність поколінь на основі віри в національну ідею.
    • Почуття національної гідності.
    • Історична пам’ять.
    • Громадянська національно-патріотична активність.
    • Повага до державних та національних символів.
    • Любов до рідної культури, мови, традицій.
    • Повага до Конституції України.
    • Підтримка владних чинників у відстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності.
    • Орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток народного господарства.
    • Прагнення побудувати справедливий державний устрій.
    • Протидія антиукраїнській ідеології.
    • Готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу.
    • Сприяння розвиткові духовного життя українського народу.

    До третього напряму виховання входять основні громадянські цінності:

    • Свобода.
    • Прагнення до соціальної гармонії.
    • Відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості.
    • Культура соціальних і політичних стосунків.
    • Пошана до закону.
    • Рівність можливостей.
    • Свобода слова.
    • Пріоритет ідеї громадянськості над ідеєю влади.
    • Рівність громадян перед законом.
    • Самовідповідальність людини.
    • Права людини – на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність тощо.
    • Суверенітет особи.
    • Право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, проведенні зборів, самовираження тощо.
    • Готовність до захисту індивідуальних прав і свобод.
    • Обов’язки, що випливають з прав і свобод інших народів.
    • Повага до національно-культурних вартостей інших народів.
    • Повага до демократичних виборів і демократично обраної влади.
    • Толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям.
    • Пошана до праці як головного джерела суспільного добробуту.

    До четвертого напряму входять цінності родинного життя:

    • Подружня вірність.
    • Піклування про дітей.
    • Піклування про батьків і старших у сім’ї.
    • Пошана предків, догляд за їхніми могилами.
    • Взаємна любов батьків.
    • Злагода та довіра між членами сім’ї.
    • Гармонія стосунків поколінь у сім’ї.
    • Демократизм стосунків, повага до прав дитини і старших.
    • Відповідальність за інших членів сім’ї.
    • Здоровий спосіб життя
    • Дотримання народних звичаїв, оберігання традицій.
    • Гостинність.
    • Сімейна відкритість щодо суспільного життя.
    • Багатодітність.

    До п’ятого напряму входять валео-екологічні цінності:

    • Увага до власного здоров я.
    • Прихильність до спорту і фізичної праці.
    • Гарт організму в процесі сімейного і громадського виховання.
    • Здоровий спосіб життя і протидія згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню тощо).
    • Дотримування правил гігієни в особистому, родинному, громадському житті, на виробництві тощо.
    • Прихильне ставлення до профілактики захворювань.
    • Увага до умов безпеки праці та охорони здоров’я громадян на виробництві.
    • Самоусвідомлення і переживання своєї єдності з Природою.
    • Любов і дбайливе ставлення до всього живого на Землі.
    • Відчуття краси природи як Божого творіння.
    • Обмеження власних споживацьких потреб і контроль за своєю практичною поведінкою в довкіллі.
    • Дбайливе й економне ставлення до природних ресурсів і національних багатств.
    • Збалансованість раціоналістично-наукового (утилітарного) і духовного начал у господарському ставленні до природи.
    • Оволодіння знаннями про основні екосистеми Землі.
    • Участь у природоохоронній діяльності, прихильність до руху «зелених».
    • Охорона краси довкілля, відраза до господарського і побутового нехлюйства» [16, с.28-30].

    На нашу думку ці напрями та програма виховання за О.Вишневським на даний час є найбільш ґрунтовними і змістовними.

    Концепція національно-патріотичного виховання студентської молоді, розроблена лише в деяких ВНЗ. Науковці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана програму розвитку студентської молоді розробили ще в 2010 році, яка спрямована на досягнення:

    –         високого рівня моральних чеснот (чесності, обов’язку, відповідальності, доброзичливості тощо);

    –         моральної культури, включаючи розуміння високоморальних національних і загальнолюдських цінностей;

    –         гуманістичних поглядів, переконань і світогляду;

    –         високої культури спілкування та поведінки;

    –         високого рівня ерудиції;

    –         системності та критичного мислення;

    –         естетичної, художньої культури;

    –         прогресивних поглядів та переконань;

    –         толерантності та поважного ставлення до людей іншої національності та інших поглядів та переконань;

    –         методологічної, дослідницької культури;

    –         творчо-пошукових умінь та здібностей;

    –         працьовитості;

    –         етично-правової відповідальності;

    –         розвиток   естетичних  потреб   і   почуттів,   художніх   здібностей   і творчої діяльності;

    –         формування у молоді естетичних поглядів, смаків, які ґрунтуються на українських народних традиціях та кращих надбаннях світової культури;

    –         вироблення   умінь   примножувати   культурно-мистецькі надбання народу, відчувати і відтворювати прекрасне у повсякденному житті;

    –         виховання  почуття  відповідальності  за  природу  як  національне багатство;

    –         виховання    відповідального    ставлення    до    власного    здоров’я, здорового способу життя;

    –         формування знань і навичок фізичної культури в житті людини [17].

    На нашу думку, більш глибокою і цілісною є програма розвитку особистості О.Вишневського, яка передбачає такі:

    Цінності життєспрямованості і мотивації життєдіяльності:

    • Домінуюча життєва мета.
    • Визначеність життєвих пріоритетів.
    • Підпорядкованість повсякденних цілей головній меті (цілеспрямованість).
    • Гармонія головної мети і виду діяльності.
    • Духовні сили, спрямовані на діяльність.
    • Прагнення до реалізації життєвої мети.
    • Стійкість намірів осягнути головну мету.
    • Зосередженість на обраних пріоритетах і цілях.
    • Духовне ставлення до мети і життєвих пріоритетів.

    Цінності сфери усвідомлення змісту, мети і процесу діяльності:

    • Знання, уміння, навички.
    • Розум.
    • Здібності, талант.
    • Евристичне мислення.
    • Уява, фантазія.
    • Пам’ять.
    • Спостережливість.
    • Світогляд.
      • «Творча активність, винахідливість.
      • Самостійність мислення.
      • Увага.
      • Стійкість поглядів і      переконань.
      • Здоровий глузд.

    Цінності реалізації процесу діяльності:

    • Воля.
    • Рішучість.
    • Мужність.
    • Наполегливість.
    • Витривалість.
    • Самодисципліна і самоконтроль.
    • Самостійність у діяльності.
    • Самовпевненість.

    Цінності, репрезентовані індивідуальними якостями діяча:

    • Внутрішня свобода.
    • Амбітність.
    • Ідеалізм.
    • Самоповага.
    • Оптимізм, бадьорість, життєрадісність.
    • Твердість слова.
    • Почуття гумору.
    • Ощадливість.
    • Урівноваженість.
    • Комунікабельність.
    • Точність.
    • Культ доброго імені.
    • Самокритичність.
    • Надійність у партнерстві.
    • Правдомовність.
    • Принциповість.
    • Добре здоров’я.
    • Енергійність.
    • Послідовність.
    • Працьовитість.
    • Підприємливість.
    • Позитивні звички діяльності» [16, с.30-31].

    Програма розвитку особистості та програма виховання мають дев’ять груп цінностей, за якими кожна школа може складати план роботи.

    Реалізація мети, завдань, принципів та напрямів українського національно-патріотичного виховання потребують внесення змін до Закону України «Про освіту» та прийняття Верховною Радою України Закону України «Про українське національно-патріотичне виховання» з необхідним державним фінансуванням та ряду інших нормативно-правових актів. Це буде той давно необхідний крок для плекання справжньої української нації.

     

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

    1. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/896-93
    2. Конституція України. Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 21 червня 2013 року. К.-2013. 63с.
    3. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/347/2002
    4. http://www.president.gov.ua/documents/15828.html
    5. www.mon.gov.ua/images/files/kollegy/21.doc
    6. www.mon.gov.ua/img/zstored/files/doc_30112012.doc
    7. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011
    8. http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/13508/
    9. http://osvita.ua/legislation/other/35995/
    10. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5029-17
    11. Ващенко Г. Виховний ідеал. http://eduknigi.com/ped_view.php?id=23
    12. rivneosvita.org.ua/method_kabinet/biblioteka.php/Посібники/Національневиховання учнів. Регіональний аспект. Частина 1.docx
    13.  Вишневський O.І., Кобрій О.М., Чепіль M.M. Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій / За ред. О.Вишневського. – Дрогобич: Відродження, 2001. – 268 с.
    14. sites.znu.edu.ua/liberal…/konc_nac_patr_vyhov.doc
    15. http://mvzsh1.at.ua/index/nakaz_mon_3754_981_538_49_vid_27_10_2009/0-24
    16. Вишневський О. Причинки до концепції реформи української освіти. Навч.видання.Дрогобич.2013. 56 с.
    17. Концепція національно-патріотичного виховання студентської молоді ДВНЗ «Киїський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». 2010.

    ____________________________________________________________________________________________

© 2010 «Міжнародний благодійний
фонд імені Ярослава Мудрого »
Разработка сайта -
Activemedia
играть онлайн гта5 игра спанч боб губка квадратные штаны виагра купить онлайн онлайн игра копатель 2