У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
Конкурсна робота
слухачки ІІ курсу
Дипломатичної академії
при МЗС України
Ковальової Ольги
«УРОКИ МУДРОСТІ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА: ЕЗОТЕРИЧНА ОСНОВА ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УСПІХУ»
Це було так давно, що зараз, навіть, немає у кого й спитати, як це було насправді. Проте факти, що до нас дійшли крізь століття, викликають гордість, захоплення величчю, тонке відчуття мудрості та єдності з Духом Київської Русі.
Великий Князь Ярослав (близько 980 р. – 20 лютого 1054 р.) – це унікальна індивідуальність з широким баченням, наділена далекоглядністю і стратегічним мисленням, свідома розумної тактики, і разом з тим, обдарована вірою Богу і у Бога.
Що стало джерелом його успіху, дало імпульс благоустрою великої держави Київська Русь та її процвітанню? За якими законами та у злагоді з якими знаннями діяв князь, що дозволяли творити якісно і ефективно? Чому Ярослава народ увінчав прізвищем Мудрий?
Успіх починається з особистості!
Народившись ще у язичницькій родині, що можливо і дарувало первісну єдність з Природою та її тонке відчуття, Ярослав став справжнім християнином. Він був на стільки щиро віруючою людиною, що породжував і ширив цю віру по світу. Зводячи міста на нових приєднаних територіях – він закладав їх із церкви, розбудовував державу, нарощуючи її міць, ідучи з миром і встановлюючи порядок там, де панував хаос і анархія.
Його природна вада (кульгавість) – дала йому змогу перебороти себе. Той, хто переміг себе – той переможе і інших. Адже, наші комплекси дають нам імпульс бути кращим, а також спонукають до пізнання та переусвідомлення своєї унікальності у противагу їм.
Ярослав був різнобічною особистістю, він щодня будував, розвивав і зміцнював себе. Сильна особистість – сильна держава! Надзвичайно харизматична натура, яка нарощуючи свій магнетиз – укріплювала магніт держави, що, ніби, природно притягував до себе все більше і більше земель, викладаючи з них, єдину мультикультурну мозаїку, яка діяла під єдиним началом, керівництвом Великого Князя. Таким чином Київська Русь трансформувалася в одноосібну ранньофеодальну монархію на основі християнської віри візантійського обряду.
Тут варто додати надзвичайно важливий компонент – це вихід за межі свідомості, стандартного мислення, «запредельное видение», гнучкість і нове бачення, що відкривається на розвиненій інтуїтивній основі. Це дає можливість вийти за межі вже засвоєної території, розширити кордони держави, зміцнити її авторитет на міжнародній арені!
Здібності конструювання, планування, логічне мислення, об’єктивне сприйняття реальності та послідовність – допомогли Ярославу у державотворенні. Зміцнення кордону та зведення «Золотих Воріт», укріплення території побудовою фортець і церков, збір податі у княжу казну, укріплення безпекового простору, заснування норм регулювання права на всій території держави (збірка законів – «Руська Правда») та обернення у християнство – створювали Державу та зміцнювали Владу, як джерело організації і порядку.
Перлина зовнішньої політики Ярослава, звісно, – це «шлюбна дипломатія». Цікаво подивитися на цей факт під іншим кутом зору, як на створення «мережі дипломатів київських», у сучасному дусі кажучи, шляхом «тиражування себе». Цей «прийом» дає можливість поставити, ніби, «часточку себе» біля авторитету (голови держави), що закладає фундамент для розуміння і сприйняття тебе у світі. Адже, діти Ярослава та Інгігерди (Ірини) у процесі виховання повністю ввібрали в себе патерни поведінки та мислення батька та матері. Вони були освіченими, розумними, підкованими дипломатами, в майбутньому – державотворцями та воїнами. Повага до батька та сприйняття його авторитету очима «дитини» не тільки через призму його діянь та думок у звичайному житті, але, напевно що, і через твори, що описують і звеличують його життя, передавалися їх подружнім парам (королям та князям), а звідти і державам, які вони очолювали. Варто відмітити, що цей аспект зіграв значну роль і у формуванні особистості самого Ярослава, який успадкував безцінний досвід надбаний в родині свого батька Володимира Великого.
Діти князя були розставлені на ключові управлінські позиції, проте від них вимагалися підпорядкування та повага до батька, як до основного керівника. Це також зміцнювало його авторитет.
Ключову роль в успіху Великого Князя, звісно, відіграли і жінки: Сестра (Марія Доброніга – Польська Княгиня, одружилася з Польським Князем Казимиром Відновником), Дружина (Інгігерда (Ірина, Анна) – дочкашведського конунга (князя) Олава Ейріксона), ДОНЬКИ (Єлизавета Ярославна (Еллісіф) (†1076)— вийшла заміж за норвезького короля Гарольда, а після його смерті одружилася з королем Данії; Анастасія Ярославна (Аґмунда) (†1097)— вийшла заміж за угорського короля Андраша І; Анна Ярославна – (Аньєс) (†1077)— вийшла заміж за французького короля Генріха І.) і Жінки Київської Русі! Адже, повага до жінки, наділення і утвердження її прав та те, що Князь із розумінням ставився до вибору жінки подружньої пари – давало підтримку Ярославу. Їх освіта, рівноправність, підняття статусу в суспільстві – підняли і його статус! Він розумів, що справжній синергетичний ефект народжується у взаємодії чоловічого і жіночого начала.
Ярослав відчував народ і був відомий (від слова вести) ним. Тільки таким чином він міг вести його. Все у Світі взаємопов’язано (єдине), ми впливаємо на Світ, а Світ – на нас. Ми поважаємо і служимо Світу – а Світ обирає нас, як кращий інструмент для виконання його волі і втілення Божого задуму! І чим більше ми розвиваємо себе – тим важливіше і корисніше, тим більшого впливу завдання нам довіряється!
Відкриття із середини, з ядра особистості, з ядра держави – це шлях, який обрав Ярослав Мудрий! Його політика мала в собі трикутну основу: Душа – Тіло – Розум! Душі – щира віра, розвиток і самовдосконалення, підняття по сходах зростання і саморозкриття. Адже, це дає людині самоповагу. А якщо людина поважає себе – вона здатна поважати і іншого! Розуму – освіта і культура! Тілу – міць, могутність, сублімація чоловічої агресії в ім’я порядку, розбудови держави, поваги до її сили, зміцнення авторитету! Сила – для захисту, а не для безладу і насильства!
Підняття статусу перекладацької діяльності та переклади іноземних творів дали можливість не тільки налагодити зовнішньополітичний діалог, але і розширити світогляд жителів Київської Русі. Це дарувало єдність зі світом, через вивчення, освідомлення і розуміння іноземних мов, сприйняття культур інших народів, заклало основу інтеграції. Адже, коли ти маєш в собі часточку іншого народу (знаєш його мову, сприймаєш хід його мислення) – ти породжуєш у собі магніт для представника іншого етносу, а отже ти здатен його сприймати, приєднувати і асимілювати, ти говориш з ним однією мовою!
«Говори з людьми просто! – думав Князь, – Якщо вони не розуміють твоїх слів – говори серцем! Якщо вони ідуть на тебе силою – викличи їх повагу до своєї сили!» Він був людиною надзвичайно гнучкою, міг говорити на рівних, як із дикими племенами, так із європейськими королями. Більше того – нести культуру і освіту в монархічні династії!
Безмежна віра Богу і у Бога та чітке усвідомлення власної місії: «Іти з миром! У мирі – єдність і цілісність!» – створювало ядро держави. Адже, як колись сказала одна видатна особистість: «Мир закінчується тоді, коли ми забуваємо, що належимо один одному!» Тому, в критичних ситуаціях, коли існувала загроза його життю, його смиренність виявлялася в сміливості і відважності. Буде, що буде, роби те – що маєш !
Як і всі великі люди – він створював вічні речі!Він мав свій стиль, що відображалося в його іміджі та світовому визнанні!
Згадуючи зведення Собору Святої Софії, хочеться нагадати і про виникнення Печерського Монастиря (середина 50-х років ХІ ст.), який своєю появою завдячує Митрополиту Іларіону. Адже, саме ця людина, яка здобула статус Митрополита при Ярославі, є автором плеяди творів, які стали блискучими пам’ятниками ідеології і культурицього століття. А це і «Слово і Благодать», і перший церковний Статут Ярослава. Через свої твори Іларіон розглядає Київську Русь на, по істині, всесвітньому тлі, йому належить трактування Русі як спадкоємиці Римської величі. Крізь церковну фразеологію Іларіон проводить думку про рівність і тотожність дій Володимира із римськими апостолами.
Ці ідеї лягли в основу початкового руського літопису. Одразу згадуються слова: той, хто не знає своєї історії – не має майбутнього. Якщо людина не знає того шляху, який пройшла її країна, вона не може відслідкувати вектор, за яким прямував її народ і які основи закладені до архітектури її майбутнього. Історія багата видатними постатями, звеличена діяннями цих особистостей і увінчана мудрістю їх світлих голів, породжує гордість в наших серцях, відчуття єдності, рідності, цілісності, яка пройшла крізь століття, але жива ще й зараз! Адже, саме це, той стрижень, навколо якого так прагнеться об’єднати Україну, зцілити і укріпити її соборність і відродити дух процвітання, миру і злагоди!!!
Київська Русь за доби мудрого правління Великого Князя Ярослава – це безумовно розквіт, відродження, розкриття суті, закладеної в нас Богом через вдосконалення і духовно-културне зростання кожного жителя держави на благо кожного! Адже світ змінюється починаючи з його, навіть, маленького елементу, його свідомої часточки – з Людини, і поширюється, як ділення полум’я свічки з іншою свічкою. Відтак, жити стає світліше, тепліше, ясніше і впевненіше! Так і держава змінюється з тобою щодня, щогодини, щохвилини, щомиті. Є «тут і зараз» і ми маємо бути свідомі, щирі і у дусі творити! Творити добро, творити благо, творити державу!