У м. Бровари проведено наукову конференцію до 100-річчя Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету. Вшановано пам’ять Григорія Чупринки, члена ВУЦПК.
ШУКАЄМО СПОНСОРІВ ДЛЯ НАШИХ ПРОГРАМ
ПРОГРАМА "ВИЩА ШКОЛА"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА ШКОЛА XXI СТОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНСЬКА КНИЖКА-НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДАМ"
ПРОГРАМА "ЗДОРОВІ ДІТИ-ЗДОРОВА НАЦІЯ"
ВИДАВНИЧА ПРОГРАМА
ПРОГРАМА "СТИПЕНДІАТИ ТА ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЙ ФОНДУ"
ПРОГРАМА "НЕМАЄ ЧУЖИХ ДІТЕЙ"
ПРОГРАМА "УКРАЇНА КРІЗЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ"
ПРОГРАМА "СОФІЯ КИЇВСЬКА"
ПРОГРАМА "КАДРИ"
ПРОГРАМА "ВЧИТЕЛЬ"
ПРОГРАМА "НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО"
ПРОГРАМА "ВІЙСЬКОВИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ"
ПРОГРАМА "ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА"
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КНР
Новини
-
ГРАБОВЕЦЬКИЙ О.
Грабовецький Олег,
Дипломатична академія України
при МЗС України, 1 курс, 4 група
Дипломатія Київської Русі періоду князювання Ярослава Мудрого в драматичній поемі Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»
І, поки жив, стояти я клянусь
За руську правду і єдину Русь!
Про Ярослава Мудрого багато написано в історичних документах, працях, художніх творах. За його владарювання Київська Русь стала загальновизнаною й широковідомою в тогочасному світі: вона вела впорядковане внутрішнє життя, торгівлю із зовнішнім світом, захищалася від набігів навколишніх ворогів і здійснювала свою експансію. Ярослава не дарма назвали Мудрим, і часто зверталися до його спадщини як на етапах розбудови країни, так і в тяжкі моменти її історії. Ось і Іван Кочерга написав свою драматичну поему «Ярослав Мудрий» у 1944 році, коли українська земля була остаточно звільнена від фашистських орд. Хоча цей твір створений на основі історичних джерел, все ж таки він є художнім зображенням складної й героїчної дійсності початку ХІ століття. В поемі автор охоплює події 1030-1036 років із вкрапленнями 1039 і 1044. У творі три сюжетні лінії: Ярослав – Інгігерда (відносини з варягами), Ярослав – Микита (стосунки з Новгородом, новими землями) і Ярослав – Журейко (стосунки з простим народом). Завдання князя полягало як в укріпленні внутрішнього ладу Руської землі, яка в ті часи простягалася «від Києва до Ладоги», так і в розширенні й захисті її кордонів.
Загальновідомо, що зовнішню політику здійснює солдат або дипломат (купець). Через усю поему проходять згадки про численні битви й походи Ярослава: «Бо скоро князь повернеться із Чуді, / Де воював і города воздвиг», «А я ж весь вік воджу в походи рать…», «Я ж все життя не відаю спокою, / В трудах і битвах їжджу по Русі…» У ті часи потрібно було постійно воювати, щоб «Русь була міцна». Також він постає і як захисник своєї землі, в борні має захищати Київ від орд печенігів: «Так, королево, знов війна священна! / Встає полків залізная стіна, / Щоб нашу Русь од хижаків південних / Оборонить і знищить їх до пня… / То не дамо ж гнізда свого в обиду, / Вперед, на бій за землю нашу рідну, / За Київ наш, державний і святий!» Відзначимо, що після зазнаної поразки під стінами Києва в 1036 році печеніги вже більше не нападали на Русь, відійшли назад у степ і з часом були поглинені половцями. Здійснював Ярослав походи й на захід, у землі польські, під час яких повернув назад у Русь галицькі міста («Червенські гради»), котрі Польща загарбала собі в часи міжусобних війн руських князів.
Ярослав у душі підтримує думку народу про необхідність самим керувати на власній землі, без зовнішніх втручань: «Досить! Годі! / Доволі вже цих ярлів без землі / Пройшли часи Едмунда і варягів, / Які на Русь по золото плили», але в час виникнення суперечки між Журейком і Турвальдом, який убив брата слов’янської дівчини, князь хоч і готовий його покарати й показати «правду-меч», та все ж дослухається до слів меншої дочки Єлизавети, зважає на заборону смертної кари й здоровий державний глузд і відмовляється від убивства чужоземця.
Не зважаючи на часті воєнні походи, багато доклався Ярослав і до мирної розбудови стосунків зі своїми сусідами. Так для замирення із варягами й укріплення північних кордонів держави Руської він узяв шлюб із дочкою норвезького короля Ольгерда (Олафа) – Інгігердою, яка стала його дружиною в Новгороді. Відзначимо, що після позбавлення Олафа влади і його вигнання з країни київський князь прихистив родича в Києві. Кілька років провів у стольному граді, навчаючись лицарського мистецтва, варяг Гаральд – спадкоємець норвезького престолу, який згодом заснував і майбутню столицю Норвегії – місто Осло. Він захотів узяти собі за дружину меншу дочку Ярослава і тому погодився на вимогу князя здійснити багато подвигів і завоювань, оскільки «…князю руському негоже віддавати / Свою дочку бездольному пірату…» Цікавою для формування уявлення про стосунки між Руссю й Норвегією є сцена зустрічі Гаральда в Києві після його повернення з походів: «Тебе ж, Гаральде, щиро я вітаю, / Як родича і мирного посла. / Тому, хто руську правду поважає, / Завжди у нас і шана, і хвала». – «Великий конунг, честь тобі і слава. / Норвегія шанує Ярослава».
Ми можемо з упевненістю сказати, що київський князь приймав у себе іноземних послів. Іван Кочерга красиво пише: «Про це в краях повідайте своїх, / О ви, посли сусіднього кордону Угорської і Лядської держав, / Що твердо тут тримає оборону / Європи сторож – Руський Ярослав».
Для налагодження стосунків із європейськими країнами цей «тесть Європи» віддає своїх дочок заміж у інші країни: Єлизавету за норвезького короля Гарольда: «І будеш з ним в Норвегії сидіти, / Полотна прясти й колисати діти!»; Анну – у Францію за короля Генріха: «Адже мене король французький свата. / І як на це погодиться наш тато, / То доведеться їхати в Париж!» У своєму творі Іван Кочерга нічого не говорить про інших дітей і родичів Київського князя, які теж поріднилися з європейськими вельможами. Тому справді слушною здається думка, що там, де Петро рубав вікно в Європу, для Ярослава вже давно були широко відкриті двері. Менша його дочка Єлизавета не дуже хоче покидати Київ, бо «Хто вип’є раз Дніпрової води, / Тому ніколи Київ не забути…» Погодьтеся, цікава думка, яка перекликається зі словами сучасного класика: «Небо над Дніпром – хто без тебе я?» Ярославу Мудрому теж тяжко відпускати дочок із дому, проте «Хоч доньку жаль, але пильнуй державу». Як тут не згадати «Енеїду» Івана Котляревського, в якій автор вустами Евріала заповідає майбутнім поколінням: «Де общеє добро в упадку – / забудь отця, забудь і матку – / лети повинність ісправлять». Разом з цим Ярослав думає і про продовження влади в Руській державі після себе й вирішує не залишати Єлизавету з Гарольдом у Києві, бо «Що тут робить?.. Віддать дочку кохану / В далекий край? О, ні, це гірше смерті… / Лишити тут з Гаральдом? Знову ні! / Це значить дати зброю Інгігерді…» й закласти джерело майбутнього заколоту проти себе. Маємо приклад справді державницького підходу до майбутнього рідного краю.
Не залишав Ярослав без уваги й нові завойовані землі. Щоб посилити владу в Новгороді, руський правитель відправляє туди свого сина князем: «А щоб закон і правду вам блюсти, / Для цього сина князем посилаю / Я в Новгород, щоб вірно вам служив, / Як власний князь, а не посол чужий». До того часу в Новгороді перебувала велика наймана армія вікінгів. Також для укріплення північних кордонів Ярослав Мудрий після підкорення прибалтійських племен заснував там місто Юр’єв (тепер Тарту) « … час подумать і про Юр’єв, / Що я оце на Чюді заснував». Це місто стало опорою Гардарики (Русі) в північних землях, посилило її присутність і вплив.
Варто згадати й прийняте князем рішення «Поставити на Росі города, / щоб степова спинилася орда…». Саме так у 1032 році постали Канів, Корсунь і моє рідне місто Біла Церква (Юр’єв, Георгів, Гюргев, Юргев).
Серед зовнішньополітичної діяльності Ярослава Мудрого також слід відзначити, що за його правління Русь досягла своєї економічної й політичної могутності, стала культурною й багатою, хоч і далекою для Європи, державою. Цьому значно сприяло й укріплення християнства, і як говорять давньоруські документи, за Ярослава «почала віра християнська множитися і ширитися». Подібно до Константинополя, в Києві з’явився собор Святої Софії, була закладена Києво-Печерська Лавра. Коли до «Матері городів руських» приїхали французькі свати, то дуже чудувалися й захоплювалися Золотими Воротами. В Києві писалися й переписувалися книги («Готово п’ять книжок, великий княже: / «Златая цепь», слова святих отців, / Козьми Індикоплова мандрування. Ця книга дуже рідка й дорога, / Діянія Дігеніса Акріта / І «Шестоднєв» болгарського попа»), була заснована перша бібліотека. У рік смерті Ярослава Мудрого відбувся розкол церкви на Католицьку й Православну, і завдяки своїй силі й визнанню Русь стала однією з опор православ’я, а Київ – другим Єрусалимом.
Ярослав не був ідеальною людиною – він теж мав свої вади. Проте нам варто орієнтуватися на досягнуте під час його правління зміцнення Русі, як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Багато в чому постать Ярослава Мудрого в поемі зображена суперечливо – він хотів мирного існування й об’єднання Русі, і в той же час був змушений воювати. Словами автора він каже: «Але якби я тільки будував… / А то ж ніколи не складав я зброї / І, як Ізраїль, цеглу на стінах / Я клав міцну, але з мечем в руках». Трагедія київського князя-будівничого у творі Івана Кочерги «Ярослав Мудрий» полягає в тому, що він був змушений воювати, а не будувати, проте ця трагедія – оптимістична, оскільки глава держави не впав у відчай, а здійснював поступове будівництво. Критики відзначають таку ваду драматичної поеми «Ярослав Мудрий», як щасливе розв’язання всіх конфліктів Ярославом. На мою думку, саме цього й повинен прагнути державний діяч сучасного й майбутнього як у внутрішній, так і зовнішній політиці.
p